Глава 41. Програний бій

Гроза вдарила ближче до вечора. Вітер вив і шаленів, м’яв квіти й трощив гілки дерев, підіймав у повітря сміття й пил та дмухав різким холодом в обличчя перехожих. Слуги метушливо перебігали від одного вікна до іншого, квапливо зачиняли різьблені дерев’яні віконниці та запинали щільні фіранки. Стрімко темніло, ніби сонце вже пірнуло за горизонт. 

На землю впали перші великі краплі дощу, проганяючи під дах тих, хто з необережності забарився на вулиці. А вже за кілька хвилин на місто завалилася справжня стіна води. Злива, змішана з градом, била по черепичних покрівлях та несамовито рвалася крізь зачинені вікна у середину. Палац наповнився тривожним шурхотом, небо стогнало від спалахів яскраво-синіх блискавок, а від гуркоту грому закладало вуха. 

Мешканці гарему, навіть євнухи й охорона, з острахом переглядалися між собою й тиснулися одне до одного. Хтось зі слуг забурмотів молитву, одна з молодших дівчат спробувала відволікти ясновельможну пані й подруг співом, але тривога просочилася у вікна разом із вологим подихом бурі та змусила замовкнути навіть найбалакучіших.

— Запаліть додаткові лампи, подайте гарячий фруктовий чай та принесіть жаровні з вугіллям, — віддала розпорядження Арселія. — Це просто негода, не варто боятися.   

Стихія вирувала до опівночі й покинула Дармсуд лише, коли остаточно знесилила. Цю ніч Арселія мала провести в покоях чоловіка, але імператор перебував у поганому гуморі й наказав не турбувати його. 

Ранок почався зі скорботних звісток: війська Недоре під командуванням Хальварда Ейлерта Ейнара пройшли перевал і начисто розгромили армію Дарі Шірказа Нему, хранителя північно-східного кордону. Гінці, що прибували до столиці один за одним, приносили нові подробиці: про страшну атаку, що вирізала дочиста чотири загороджувальні маніти, про удаваний відступ, що втягнув у переслідування великий кінний кагот лівого флангу, про сутичку, що закипіла після. 

За кілька годин від початку битви, коли стало зрозуміло, що жодна зі сторін не може просунутися вперед, лорд Нему віддав військам наказ відійти й звільнити місце для стихійних магів. А далі людям здалося, що земля, вода, вогонь і повітря змішалися в дикому вихорі протистояння. На їхньому шляху, спрямованому до загонів Недоре, залишалися вирвані з корінням дерева, поритий ґрунт й розпечені до червоного кольору  валуни. 

Стихійні вихори докотилися до перших рядів армії Хальварда, розбилися о напівпрозору стіну, що мерехтіла блакитними сполохами, й вибухнули з оглушливим гуркотом. Стіна затремтіла, луснула й обсипалися на землю сотнями уламків, ніби гігантське розбите скло. Дарі Ширказ лише посміхнувся і коротко наказав:

— Ще раз, удвічі сильніше!

А потім з нізвідки з'явилася темрява. Її щупальця, наче отруйні змії, просочилася між рядів воїнів, оминули щити, ухилилися від списів та стріл і ковзнули до людей. Липкий страх й видіння, мов полум’я у сухостої, миттєво охопили війська імператора. Одні хапалися за зброю, наче збиралися битися з уявними ворогами. Інші поспіхом зривали з себе обладунки й одяг, аби дістатися димчастих потвор, що вгризалися в шкіру. Треті взагалі хапалися за голови й з виттям котилися по землі, намагаючись видряпати собі очі. 

Війська охопила паніка, вцілілі від дотику темряви кинулися врозтіч. Один зі стихійних магів піддався страху й випадково відпустив незавершене плетіння. Сконцентрована, але залишена без контролю, сила прокотилася полем бою. Для позбавленої розуму стихії різниці між чужими й своїми не існувало, тож вона просто розтрощила й випалила усе на своєму шляху. Землю вкрили понівечені тіла, повітря миттєво просякнули запахи диму й спаленої плоті.

Перш ніж люди Сабіра встигли оговтатися, воїни під синьо-чорними прапорами рушили вперед й протиснули першу лінію оборони. Повітря, насичене магією, задзвеніло від напруги, примарні потвори рушили до жерців й змусили їх рятуватися втечею. Стихії, покинуті без нагляду, обернулася білими хмарами, ущільнилися, потемнішали й зрештою набули обрисів справжньої грози. Різкий вітер із дощем вніс в перебіг бою ще більше хаосу. Свист негоди доповнив спів стріл і списів, схилами в долину потекла вода, змішана з глиною і кров’ю. Відступити, розвернутися чи бодай просто ефективно оборонятися стало неможливо. 

Дарі Ширказ Нему залишався на правому фланзі до останнього, ще намагаючись переломити перебіг подій шаленою атакою вгору по схилу. На жаль, час було втрачено. Коні послизалися й грузли в мокрій глині, обладунки зробили вершників неповороткими, а розбиті на друзки дерева унеможливили хоч якесь маневрування.  Коли вдало кинутий спис пробив груди хранителя кордону, війська імператора остаточно вдалися до втечі. Безладний відступ під шаленою зливою  привів до того, що багато людей і коней просто зірвалися з гірського схилу. Військам Недоре залишилося тільки дочекатися кінця негоди й забрати покинуті обози, зброю й полонених. 

Мала рада імперії, спішно скликана Сабіром, обговорювала цю поразку до глибокої ночі. Загальна кількість загиблих і зниклих воїнів уже встигла перевищити три тисячі осіб, однак ця цифра могла збільшитися, бо підрахунок усе ще тривав. Загибель відданого й досвідченого воєначальника боляче вдарила по планах імператора, а те, що Хальвард наважився використати в бою свою магію, привело раду в абсолютний жах.

— Ми мали необережність почати війну, в якій перемогти буде вкрай складно, — висловив загальну думку Навір вар Агдай і повернувся до Іліяса: — Відкличте своїх людей, поки не пізно, благаю.

— Це не йому вирішувати, — обірвав його Сабір. — Верховний жрець підкорюється лише моїм наказам, а я не давав дозволу. Маги залишаться з військами стільки, скільки я вважатиму це за потрібне.