Глава 40.1

***

— Розумію, що прошу вас про величезну послугу, яка навряд дорівнює розміру боргу. Але, повірте: йдеться про збереження життя, а можливо — і не одного, — з напором закінчив розповідь непроханий гість.

— Я обіцяв вам свою допомогу і тільки свою. Не вплутуйте сюди нікого стороннього, тим паче — імператрицю, — трохи різкіше, ніж хотів, озвався Мушарафф. — Ви навіть не уявляєте, яким зміїним лігвом виявився Золотий двір. Найменша необережність — і полетять голови. І добре, якщо моя або ваша. А якщо постраждає Арселія? 

— Я уявляю набагато більше, ніж ви думаєте. Саме тому й прошу про допомогу вас. Ви розумна, досвідчена людина. Ви знайдете правильні слова, скажете те, що не може бути сказано вголос. 

— Та в ім'я всіх стихій, навіщо мені це потрібно? Сам факт того, що сестра імператора має таємні справи з найманцем із міського дна, уже викликає підозри. Хто ви взагалі такий? Звідки взялися у Дармсуді й чому знайомі з леді Мейрам? 

— Що ж, обґрунтована допитливість. Справді хочете знати? Добре. Моє справжнє ім’я — Малкон Ленгтон. І я приїхав сюди…

— Замовкніть! Негайно замовкніть, — вдарив рукою по коліну работорговець.

— Ви самі запитали, — знизав плечима Малкон.

— Не чіпляйтеся до слів. Менше за все я хочу пхати носа у ваші темні справи. Ні зараз, ні взагалі. Я боюся навіть уявити, що може пов’язувати настільки різних людей, як ви й леді Мейрам, але впевнений в одному: ясновельможну Арселію це не стосується. Вона і так багато років іде по краю прірви й мусить боятися навіть власного… — він обірвав себе на півслові.

— Власного чоловіка? — тихо закінчив за нього Малкон. — Повірте, в неї є на це підстави. Я це розумію, бо на власні очі бачив гнів Сабіра та наслідки його безумних вчинків.

— Замовкніть! — зблід Мушарафф. — Не бажаю чути подібних промов. Це зрада, до якої я не маю відношення. Усе життя я тримався осторонь політики, і робитиму так надалі. Готовий забути ваші необережні слова і не передавати їх нікому, але більше ніколи не кажіть подібного в моєму домі. 

Повисла незручна пауза. Мушарафф зрештою тільки безнадійно махнув рукою і сів на м'які подушки, розкидані по дивану:

— Не можу зрозуміти. Ви схожі на розумну людину, що вірно оцінює ризики. Чому вам так важливо передати це послання?

— З тієї самої причини, з якої ви хотіли врятувати свою колишню рабиню. Мейрам беззахисна і кинута сам на сам із силами, проти яких їй не вистояти. 

— Це не все, — похитав головою Мушарафф.

— А якщо я додам, що кохаю леді Мейрам? — Малкон подивився прямо в очі старому работорговцю. — І що вона кохає мене. Принаймні кохала колись, і на згадку про це я хочу врятувати її.

— Кохання? — Мушарафф нервово розсміявся. — Схоже, я помилився в ваших розумових здібностях. В її світі немає місця почуттям. Для можновладців вони — слабкість, небезпечна вразливість, як діра в обладунках посеред битви.

— Для мене це неважливо. То якою буде ваша відповідь?

— Ні.

— Я здатний змусити вас, — голос Малкона набув загрозливого відтінку. — Хіба ви забули, що я можу розповісти про наші з вами спільні справи усьому місту й занапастити вашу репутацію, а, може, й життя?

Мушарафф схопився на ноги й стиснув кулаки, подумки проклинаючи себе за те, що взагалі зв'язався з цією людиною.

— Прекрасно: від високих мотивів до брудних погроз. Ви вже визначтеся, шановний, ви благородний рятівник чи найманець без совісті й честі?

Малкон теж підвівся. На мить його обличчя спотворила гримаса гніву, права рука опустилася туди, де під одягом міг ховатися кинджал. Північанин відчутно вагався, наче подумки зважував усі «за» і «проти». Мушарафф змусив себе проковтнути клубок у горлі й додав неголосно:

— Я просто намагаюся захистити ще одну дорогу для себе людину, от і все. Хіба це достатній привід для покарання?

Північанин стиснув зуби.

— Ваше щастя, що я досі пам’ятаю значення слів «співчуття», «допомога» й «розуміння». Хоча, бачить небо, давно варто б забути. Прощавайте, благородний пане, більше я вас не потурбую. І можете не хвилюватися, ваша дорогоцінна репутація залишиться чистою, наче гірський кришталь.

Він сухо й зневажливо вклонився та вислизнув з кімнати. На низькому столику сиротливо біліла забута нічним гостем коробочка. Минуло щонайменше пів години, перш ніж работорговець наважився взяти її до рук і відкрити. Всередині лежала згорнута стрічка для волосся. На її темно-синій шовковій поверхні срібним розсипом горіли зірки.

Работорговець ще деякий час розглядав прикрасу, перебуваючи в глибокій задумливості. А потім тихо вилаявся собі під ніс й підняв дзвіночок, що стояв поруч. За кілька хвилин у кімнату зазирнув заспаний та злегка переляканий слуга. 

— Приготуй для мене на завтра ошатний одяг і будь готовий супроводжувати мене до палацу, — розпорядився Мушарафф. Маю нанести візит матері спадкоємця.