Глава 40. Зорі у подарунок

Сьогодні Мушарафф бен Рушді не очікував гостей. Сонце давно сховалося за обрієм, пронизливий спів мідних горнів сповістив про закриття міських воріт, тож чесні люди вже відпочивали у власних домівках й не вешталися темними провулками. Пізня година візиту та назване ім’я занурили старого работорговця в невеселі роздуми. 

У глибині душі Мушарафф визнавав, що сам ступив на слизьку дорогу кілька місяців тому. Визнавав він і те, що навряд йому дозволять забути про старі домовленості. Та все ж від щирого серця сподівався, що станеться це не так швидко, а, якщо семикрилий пустельний вітер змилостивиться над ним, то й не станеться зовсім. 

Схоже, вередливому богу пустель було наплювати на його сподівання.

— Проведи гостя до вітальні, — з важким зітханням наказав він слузі. — Закрий ставні й загаси зайве світло, потім йди відпочивати. З усім іншим я розберуся сам. 

З моменту знайомства з Північанином минув вже майже  рік. І якби не прикра помилка, допущена Мушараффом, їхні дороги б ніколи не перетнулися. 

А почалося усе цілком буденно: з укладення угоди продажу з одним з успішних купців Дармсуда. Цей чоловік, як і багато хто до нього, звернувся до Мушараффа з проханням підібрати особливий подарунок. 

— Мені казали, що ваша школа готує найкращих рабинь Золотих земель. Що всі вони — живі витвори мистецтва: обізнані, виховані, талановиті, прекрасні тілом й покірні серцем. Мені відомо, що ви витрачаєте шалені кошти на пошук й підготовку вихованок, тож для мене буде в радість покрити ваші витрати на одну з дівчат. 

Старий работорговець високо цінував талановитих вихованців й мав намір забезпечити їхню долю якнайкраще. Завдяки своїй бездоганній репутації він міг дозволити собі обирати покупців живого товару так само ретельно, як інші знатні батьки підбирали подружжя для рідних дітей. 

Чесно кажучи, за довгі роки, проведені в суспільстві тих, хто готовий купувати й продавати, Мушарафф зрозумів лише одне: майже кожен житель Золотих земель займався работоргівлею. Батьки продавали дочок заради вигідного шлюбу і багатого весільного викупу. Сім'ї розплачувалися життями юнаків, що йшли на військову службу, щоб домогтися протекції панів або високого статусу в суспільстві. Дружини часом віддавали себе тому, хто здавався їм більш могутнім, а їхні чоловіки заплющували на це очі, бо розраховували отримати за мовчання прибуткову посаду. Іноді й самі чоловіки були раді запропонувати якщо не тіло, то сумління й честь тому, хто заплатить більше.

Різниця між усіма цими людьми та Мушараффом полягала лише в тому, що він не намагався маскувати вельми прибуткову справу благородними мотивами. Він був работорговцем, а отже продавав і купував чужі життя відкрито. І заробляв на цьому чималі гроші. 

Інша річ, що у своїх учнях він завжди бачив щось більше, ніж одноразову можливість збагатитися. Кожен з них був його гордістю і втіхою, кожен мусив стати особистістю, а не безмовним тілом, в кожного був шанс піднятися значно вище власного походження. Їхня щира вдячність — це Мушарафф зрозумів дуже давно — давала йому більше, ніж просто золото. Вона давала зв’язки, захист, можливість знайомитися з шанованими людьми. Вона давала вплив та статус, які він використовував обережно, виважено й завжди собі на користь.

Коли наставав час чергової угоди, Мушарафф ретельно вивчав смаки, звички, слабкі й сильні сторони, інтереси й характер покупця. Він шукав болісні точки й з’ясовував справжні потреби, а після — обирав зі своїх вихованців того, хто міг би задовольнити саме ці потреби. Усе інше — обговорення, торг, відбір — було просто гарно продуманою виставою з заздалегідь відомим фіналом. Мушарафф вбачав у цьому певну іронію, адже його клієнти залишалися в цілковитій впевненості, що рішення ухвалюють вони й тільки вони. 

Але того разу щось пішло не так. Чи то інформатори Мушараффа схибили, чи то покупець виявився підступнішим за інших, але вигідна, на перший погляд, угода обернулася катастрофою. Дівчину, продану в нову сім'ю як наложницю старшого сина, публічно побили батогами за нікчемну провину через кілька тижнів. Мушарафф був розлючений. Та що там! Він просто палав від гніву. Якийсь огузкуватий мішок лайна насмілився підняти руку на його витвір мистецтва! 

Того ж вечора він з'явився в будинок купця і зажадав розірвання угоди. Работоргівець кинув до ніг колишнього клієнта всю виплачену в золоті суму, вимагаючи повернути товар. Зрозуміло, цінність нещасної рабині після побиття різко впала, однак дозволити якійсь потворі й далі знущатися з його вихованки Мушарафф не міг.

Купець розсміявся йому в обличчя:

— Зробленого не повернеш. Дівка зовсім не така покірна, як ти обіцяв.

— Що такого вона накоїла, що її ледь не забили на смерть? 

— Вона вирішила, що належатиме тільки моєму синові, тоді як останнє слово в цьому домі завжди залишається за мною. Вона отримала лише те, на що заслуговує. Коли її рани затягнуться, я повторю їй свою пропозицію. І поверну її тобі не раніше, ніж вона на колінах благатиме дозволу прислужитися мені.

На превелике розчарування работорговця, закон виявився на боці покупця. Не допомогли ні зв'язки, ні прохання, ні хабарі. І тоді Мушарафф вдався до останнього засобу: звернувся до міських найманців, готових за гроші виконати будь-яке замовлення. 

Мушараффу була потрібна дуже акуратна і тонка робота. Його ім'я мусило залишитися ідеально чистим, жодної підозри не могло впасти ні на нього самого, ні на його школу, втім, дівчину слід було забрати, а нахабу-купця — добряче провчити. Виконавця довелося шукати досить довго, і врешті-решт доля звела работорговця з Північанином. Про нього на міському дні ходили справжні легенди, хоча мало хто міг описати його зовнішність чи назвати справжнє ім'я. Хто він насправді, звідки приїхав і як обирає власних наймачів, не знав ніхто.