Глава 39.1

***

Світанок прийшов несподівано. Літні ночі короткі, а сонце квапитися зійти на небосхил невиправдано швидко. Йорунн радо б відпочивала ще кілька годин, але обережний дотик висмикнув її з обіймів сну. Дівчина кліпнула очима і різко піднялася на ліктях.

— Вибач, мені шкода тебе будити, але мусимо вставати, — важка тепла долоня Хальварда ковзнула по її спині та зупинилася на талії. Степовичка не зробила спроби відсторонитися, навпаки, пригорнулася до нього й розслаблено вмостила голову в нього на плечі.

— Ще хоч трохи… Хіба ми не заслуговуємо на короткий перепочинок?

Її рука грайливо торкнулася його оголеної шкіри, ковзнула по грудях і животу. Хальвард переривчасто вдихнув й притяг її ближче:

— Так і тримав би тебе, — прошепотів він їй на вухо. — Забрав би якомога далі від усього світу, сховав у глушині, забув про всі обов'язки й…

Слова розчинилися в повному пристрасті поцілунку, на який вона відповіла захоплено й жадібно. Її торкання стали ще більш зухвалими, а по тілу прокотилася хвиля вогню. Йорунн тихенько застогнала, перекотилася на спину й потягла його за собою.

— Стій… — Хальвард з помітним зусиллям відірвався від її губ й сперся на лікті. Його волосся було зім’ято, він не встиг вмитися чи одягнутися, та й взагалі виглядав незвично скуйовдженим, але в його очах стрибали грайливі іскорки магії, і Йорунн це надзвичайно подобалося. — Нам не варто продовжувати просто зараз. Вночі ми були необережні, тобто я був… Дозволив собі забагато. Тобі варто дати час на відновлення.

— Зі мною все добре, — спробувала заперечити вона. — Трясця, я маг зі здатністю до зцілення, одна ніч кохання мені не зашкодить.

— Це не означає, що…

— Це не означає, що в тебе є бодай крихітний шанс сказати мені «ні», Хальварде Ейлерте Ейнаре, — вона штовхнула його на спину й безсоромно випрямилася. Легке верхнє покривало ковзнуло на ложе, розсіяне сонячне сяйво огорнуло її постать й розтеклося по оголеній шкірі рідким золотом. — Ми й так стільки часу згаяли!

Замість відповіді він підхопився слідом, обійняв її за талію, перекинув на спину й стрімко притиснув до застеленого ніжним хутром ліжка. Вона пирскнула й спробувала звільнитися від захвату, але де там!

— Ти граєш з вогнем, Йорунн, дочко Каніта, — його губи проклали стежку поцілунків від її грудей до живота.

— Згодна навіть обпектися, — ледь чутно озвалася вона, — аби тільки з тобою.

Він раптово ослабив хватку, відсторонився й вдивився в її очі:

— Тоді я не жалітиму ні про одну втрачену хвилину, бо врешті решт всі вони привели тебе до мене. Яким би важким не було очікування, це було того варте.

Він схилився до неї й торкнувся її губ за такою ніжністю, що слова, роздуми й суперечки одразу втратили будь-який сенс. Її пальці занурилися у його волосся, дихання поважчало, а тіло вигнулося назустріч найбажанішому у світі чоловіку в очікуванні на ще більше задоволення… 

Вдруге до реальності вони змогли повернутися лише за пів години. За пологом шатра вже кипіло звичайне життя. До Йорунн і Хальварда доносився брязкіт зброї й тупіт ніг, аромати свіжої їжі та легкий запах диму. Іноді по тонких стінках пологу ковзали тіні, а вітер доносив уривки розмов, втім, варта поки що не наважувалася перервати їхнього усамітнення вранішніми доповідями.

Врешті решт Йорунн все ж підвелася й привела себе до ладу. Свіжого одягу не було, як і бодай малого дзеркала. Довелося вмиватися та розчісуватися навмання й сподіватися, що зрадницька посмішка й задоволений блиск очей не привернуть занадто багато уваги. Вчора свідками їх з Хальвардом зустрічі були десятки людей, навряд для них буде таємницею, що сталося вночі. Йорунн не відчувала себе винною в порушенні звичаїв та правил поведінки. Звісно, у Великому степу її могли б засудити за розпусту, але вона більше не належала степу. Вона змусила себе глибоко вдихнути й видихнути кілька разів підряд, аби заспокоїтися й викинути зайве з голови.   

— Хвилюєшся? — Хальвард розвернув її до себе обличчям й кількома спокійними рухами допоміг впоратися з зав’язками рукавів й застібками плаща.

— Трохи.

— Не варто. Ти прекрасна.      

Як виявилося, їхньої появи дійсно чекали. Поруч з особистим шатром Хальварда було встановлено просторий намет, який під час походів використовувався як зала для нарад, приймальня й військовий штаб одночасно. Попри ранню пору тут вже зібралися усі воєначальники, а судячи з розгорнутої на столі мапи, значну частину обговорення подій у степу Хальвард і Йорунн встигли пропустити. Ульф Ньорд, підозріло свіжий й веселий, помітив їх ще на порозі й квапливо рушив назустріч.

— Доброго ранку, мій герцогу, — він вклонився Хальварду перебільшено витончено, ніби стояв не на стоптаній траві, вкритій лише парою шарів шкіряної постилки, а на відполірованому мармурі палацу. — І, як я розумію, моя майбутня герцогиня.

— Припини, — Йорунн все-таки не втрималася й схопилася руками за почервонілі щоки. — Так і знала, що жартів не уникнути. Але й тобі доброго ранку. 

— Мені й на думку б не спало жартувати такими речами. Я спираюся тільки на факти, власні політичні інтереси та здоровий глузд. 

— Які ще інтереси?

— Страшенно корисні, моя пані, — удавано зітхнув він. — Адже я маю не тільки дбати про війська Недоре, а й всіма силами піклуватися про майбутнє герцогства, — його посмішка стала ще ширшою. — Гадав, вчора ти зважила усі наслідки власних рішень. Бо якщо ні, то доведеться вирішувати просто зараз.