Глава 38. Повернення

До Міати летіли, точно на крилах. Із собою взяли тільки змінних коней й необхідні запаси їжі, аби рухатися якнайшвидше. Йорунн весь час квапила загін й навіть на нічний відпочинок не дозволяла затримуватися більше, ніж це було гостро необхідно. За кілька днів вершники та коні страшенно втомилися, і навіть Ульф почав благати про перепочинок. Йорунн виявилася непохитною. Єдиного її погляду вистачило, щоб заперечення застрягли в Чорного Вовка в горлі. Однак того дня степовичка все ж дозволила зробити привал раніше, а підвестися не до світанку, а коли ранкове сонце вже виринуло з туманів. 

Перед виїздом Йорунн обійшла всіх своїх супутників та торкнулася і людей, і скакунів. Від її долонь йшло добре відчутне тепло, яке прогнало надмірну втому.

— А хіба не можна було зробити те саме раніше? — поцікавився Чорний Вовк удавано ображено.

— Ні, якщо не хочеш, аби з сідла впала вже я. Ну, або можна, але сам виправдовуватимешся перед Хальвардом, коли я розіб’ю собі голову.

— Краще вже відбитий зад й кепський настрій, — жваво відмахнувся Ульф. — Та й взагалі, не такий я і втомлений. 

 Денний шлях дався загону значно легше звичайного. Ульф полегшено зітхнув:

— Вкотре дивуюсь, на що здатний Вогонь в умілих руках. Від щирого серця сподіваюся, що тобі вистачить сил до кінця подорожі. 

Йорунн й сама почувалася виснаженою. Якщо на початку шляху вона їхала зі щасливою усмішкою на губах або розповідала історії про життя у степу, то тепер кидала тривожні погляди на гірські вершини. Коли досягли місця, де ліси зустрічалися з передгір’ями, вона раптово збилася з кроку і зовсім зупинялася.

— Щось трапилося?

— Не тут. Там, — вона махнула рукою у напрямку далеких перевалів й ледь помітно скривилася: пальці тремтіли, а навколо фігури пульсував ледь помітний серпанок темряви.

— Ще один портал? — спохмурнішав Ульф.

— Ні, — вона зосереджено насупилася, намагаючись розібрати суперечливі відчуття. — Н-не певна, якесь хаотичне змішування різних видів магії.

— Це погано? 

— Якщо я відчула відгомін на такій шаленій відстані, то це має бути щось надзвичайно потужне. Ти віриш у потужне, але хороше?

 Вони мовчки перезирнулися, та жоден не озвучив очевидного: схоже, магічні бої в Недоре точаться вже на повну силу. Ульф від щирого серця побажав Сабіру і його магам сконати якнайшвидше.

Коли дісталися дороги на перевал до Ельтре, Чорний Вовк теж відчув ті сами відгомони, що і Йорунн. А коли піднялися до сідловини, хвилювання з'їдало вже всіх у загоні. Дорогу, на яку навіть найшвидшим гінцям потрібно було не менше дванадцяти, а то й чотирнадцяти днів, загін Йорунн подолав за вісім.

В Ельтре їх зустріли з невимовним полегшенням і щирою радістю. Утім новини про справи в імперії виявилися не з приємних. За минулий місяць на герцогство було здійснено ще чотири великі атаки, і всі — в глибині долини, а не на кордонах. Кількість загиблих жахала, і навіть те, що магів вдалося спіймати та знешкодити, ніяк не виправляло наслідків. Сотні, якщо не тисячі сімей поспіхом вирушили на північ, ближче до Кінна-Тіате, де поки що було спокійно.

Ульф із досадою зазначив, що Сабір залишився вірним своїм принципам. Його людям до Кінна-Тіате було не увійти, проте ускладнити життя містянам вони могли ще і як. Хальвард був змушений дати дозвіл розмістити біженців у передмісті, тож гарнізон міської варти був зайнятий встановленням тимчасових наметів, облаштуванням польових шпиталів та розподіленням запасів їжі. Звісно, охорона й патрулювання околиць сильно ускладнилися, до справи залучили сотні добровольців з-поміж мирних торговців та майстрових.

— Кажуть, серед новоприбулих шириться невдоволення. Люди хочуть сховатися саме у столиці, аби їх оберігала магія, якою просякнуті стіни і яка вплетена в камінь бруківки, у брами й мости. Людей обурює, що ворота міста досі закриті, — доповів комендант Ельтре.

— Мені дуже шкода, — Йорунн втомлено сперлася підборіддям на складені руки, — та Хальвард правий. Якщо демони дістануться джерела сили на водоспаді Хеакк-Нуан або, бережи небо, до Тіньового храму, обурюватися стане просто нікому. На жаль, від зрадництва й людської підлості захистити може лише обережність й далекоглядність. Кінна-Тіате слід зберегти за будь-яку ціну.

А тим часом гнів герцога Недоре важким ударом рухнув на Золоті землі. Сім днів тому Хальвард очолив війська і виступив на Дармсуд. Перший бій з армією імператора стався у горах на захід від Нісса-Шин і закінчився страшними руйнуваннями. Випущена з обох боків магія трощила і знищувала все, до чого могла дотягнутися. 

Ті, хто бачив битву на власні очі, здригалися й відводили погляди, не бажаючи розповідати про подробиці. Однак у тому, хто здобув перемогу, сумнівів не було: війська Хальварда чорною лавиною зірвалися з перевалів у напрямку рівнин і тепер повільно, але невпинно, тіснили армію Сабіра.

— Ми повинні наздогнати герцога, — Йорунн ввічливо відхилила пропозицію відпочити у фортеці хоч пару днів. — Поїдемо завтра, але буду вдячна за чистий одяг й свіжу вечерю. 

— Ти точно витримаєш? — не без вагання уточнив Ульф. 

— Точно. Тепер, коли навколо так багато дрібних джерел стихій, мені значно легше відновити власні сили.