Глава 34.1

— Я, звичайно, невеликий знавець мови кочівників, але от імперською володію досконало і листи Сабіра читав десятки разів. Він майже завжди користується послугами секретарів, отже скоріш за все Талгат не впізнає начерк. А от підпис ясновельможного та його печатку я зможу відтворити у точності. — Йорунн тихенько пирснула від сміху. — Якщо, скажімо, імператор пообіцяє хану підтримку магів за стінами міста, що залишиться Талгату? Тільки ризикнути й вийти за ворота.

— Він надто обережний, — заперечив Ейдан. — Й може чекати на більш конкретні прояви підтримки.

— Тому я й кажу: живець й небезпека, — підказав Ульф. — Якщо утримання звання знаменитого полководця вимагатиме від нього його ж народ, він муситиме діяти.

— Це дійсно так. Як і будь-який інший правитель, він — заручник власного титулу, — Лід задумливо крутив у руках футляр. — Припустимо, що листа від імператора можна підробити, але як змусити гінця передати його у Вітахольм?

— Ніяк, бо гінець мертвий. Втім, кочівники про це не знають, і якщо одного ранку до Вітахольма повернеться тільки кінь з речами, серед яких буде дорогоцінне послання, вони вирішать, що нещасний загинув на зворотному шляху недалеко від міста.

— Але хтось мусить перевірити, наскільки нойони готові до перемовин, — Хала підвівся й нервово обсмикнув на собі сорочку. — Комусь треба вирушити туди й думаю, я готовий ризикнути.

— Ми готові, — поправив його Кіт. — Одному йти надто ризиковано, у двох більше шансів.

— Це ні до чого, я можу послати тінь, — схопилася Йорунн.

— Якщо ми хочемо заручитися справжньою підтримкою, наші слова мають звучати більш ніж переконливо, — зітхнув конунг. — Нойони вимагатимуть гарантій, а що може бути вагомішим, ніж життя наближеної до нас із тобою людини, залишене у заставу? 

— У Вітахольмі залишилися полонені хольдінги, ті, кого взяли в рабство під час падіння Теритаки, — нагадав Ейдан. — Їхні майбутнє теж під загрозою, бо Талгат може використовувати їх і як живий щит, і як важіль тиску на нас.

— Вибачте, що скажу це вголос, — Ульф насупився, — але, найімовірніше, врятувати всіх не вийде.

— На жаль, — кивнув Лід, — але пам'ятати про них ми зобов'язані. Боюся, Хало правий, сестро. 

— То ви дозволяєте мені взяти перемовини на себе? — Хала вперся поглядом у Ліда. — Я добре знаю Вітахольм та зможу пробратися у місто непоміченим. І я достатньо відома в королівстві людина, аби до моїх слів поставилися серйозно.

— Навіть не думай, — Йорунн рвучко підхопилася зі свого місця. — Я не дозволю тобі підставляти голову під удар. Ти тепер керуєш Гілоном і відповідаєш не тільки за себе, а й за ввірених тобі людей. А ти, — вона гнівно блиснула очима в бік Кіта, — вирішив, що разом помирати не так страшно? Так я тебе розчарую: це страшно у будь-якому випадку. Одного разу ви обидва вже потрапили у пастку й вибралися з неї лише дивом!

— Але ж вибралися? — легко посміхнувся Кіт.

— Нагадати, якою саме ціною? — Йорунн недобре примружилася.

— Марна суперечка, — вставив Хала. — Тим, хто битиметься під стінами міста, загрожує не менша небезпека. Чи ти хочеш, щоб ми ховалися в цих кімнатах усе життя, як Адой Гасті?

Йорунн від обурення навіть забула, як дихати.

— Я хочу, аби ви обидва жили. Ти не мусиш помирати, аби довести... — вона зітнулася на півслові й закінчила трохи скутіше: — ... вірність короні.

— Халу знають і в нас, і в кочівників. Якщо кому й повірять, то йому, — тихо зауважив Лонхат. 

— Божевілля якесь, — Йорунн переводила погляд з одного співрозмовника на іншого, але всі мовчали.

— Не варто так сумніватися в нас, моя пані, — Хала спробував пом’якшити ситуацію. — Якщо ми зможемо знайти правильні слова, то цей ризик буде виправданий стократно. Не ображайте мене і Кіта недовірою, краще просто побажайте нам успіху.

Хвилину вони стояли один навпроти одного, міряючись поглядами. Йорунн нервово закушувала губи, ніби хотіла додати ще щось, але не наважувалася. Її пальці стиснулися в кулаки, а на дні зіниць спалахнули іскри вогняної магії. Нарешті, вона процідила крізь зуби:

— Присягніться мені обидва, що зробите все можливе і неможливе, щоб повернутися живими.

— Присягаюся, — з цим Хала сперечатися не став.

— Я теж, — підтвердив Кіт.

Лід коротко кивнув, приймаючи їхнє рішення, а потім по черзі обійняв кожного з друзів.

— Немає слів, щоб висловити мою вам вдячність. Бережіть себе і нехай духи предків оберігатимуть вас.