Глава 32.2

Повернення в місто виявилося справжнім випробуванням. Ліду довелося вислухати й виголосити ще не одну промову, дозволити людям роздивитися себе, а іноді й дати доторкнутися. 

Адой з роду Гасті похмуро спостерігав за тим, як один за одним його колишні прихильники стають на коліно, щоб вимовити заповітні слова. «В ім'я неба, трав і вітру, — одними губами повторив градоправитель. — Яким мінливим може бути прихильність натовпу. Зараз на вершині слави одні, але хтозна, що буде завтра?» Увесь вечір він старанно посміхався і підіймав кубок після кожного вітального тосту, навіть виголосив люб'язну промову на честь Йорунн і Ліда. Однак вино, що червоніло у кубку, лишилося недоторканим.

— Ти ж розумієш, що ваш градоправитель зрадить вас за першої можливості? Або вже зрадив, — запитав Ульф у Йорунн, коли вони нарешті сховалися від настирливих поглядів.

— Знаю, — відгукнулася вона. — Він навіть не дуже приховує свої почуття.

— Наскільки я зрозумів, це притаманне твоєму народові, — Ульф по-хазяйськи оглянув невеличку затишну кімнату дівчини та обрав місце, де можна було б сісти й відпочити. — Цим ви нагадуєте мені моїх земляків на островах: такі ж відкриті й безхитрісні, немов провокуєте навколишніх й перевіряєте межі їхньої чесності.

— Щось мені підказує, що так довго не триватиме, — зітхнула Йорунн. — Знаєш, я сьогодні так виснажилася! Занадто багато уваги, ще й за кожним словом треба стежити. Не уявляю, як брат це витримує. Мені справді пощастило, що це його тягар. 

Ульф трохи подався вперед, пильно розглядаючи дівчину, і запитав несподівано:

— Ти не втомлена, ти роздратована або навіть пригнічена. Цікаво, чому? І не кажи, що це через того пихатого дурня, що навіть місцем в голові стола не додумався поступитися.

Йорунн стиснула губи й відвернулася.

— Дай вгадаю. Ти розчарована? Тебе розриває суперечність між любов'ю, яку хольдинги виявляють до Ліда, і настороженістю, яку вони відчувають до тебе?

Вона глибоко зітхнула й сіла на край ліжка:

— Це якась дитяча дурість, негідна сестри конунга, я це розумію, — Йорунн впустила голову в долоні, — і лаю себе за подібні думки. Хіба не я поводилася саме так, щоб любов підданих дісталася братові? Я свідомо обрала роль інструмента, засобу для досягнення цілі.

— І це правильно, бо це забезпечить майбутнє твоїй країні, — підтвердив Ульф. — Почуття не повинні відігравати жодної ролі там, де цінують тільки кмітливість й силу. Така ціна, і вона аж ніяк не завелика. В тіні впливовішої людини завжди почуваєшся трохи забутим, тоді як десь в глибині душі хочеться відчути захоплення і вдячність інших.

— Наївно, так?

— Як я згадував раніше: дуже в дусі твого народу. Ось тільки здається мені, що ти більше не одна з них. Зараз у тобі говорить дитинство, юність, що промайнула повз тебе, можливо, втрачені мрії. Дозволиш їм керувати своїм життям — до кінця днів будеш ходити по замкнутому колу, доводячи щось самій собі. Розірви це коло тут і зараз й просто рухайся до своєї справжньої мети.

— Іноді я забуваю, ким стала. Дивно, напевно, коли людина з такими можливостями, як у мене зараз, ганяється за примарами минулого.

— Це не дивно, це небезпечно, — Ульф несхвально хитнув головою. — Це робить тебе вразливою, відкриває твоїм противникам нові можливості. Звісно, ми всі люди, в нас є слабкі місця, але... — він зробив виразну паузу.

— Не варто давати ворогам зброю проти себе, — закінчила Йорунн. — Вибач, ти маєш рацію, тисячу разів маєш рацію.

Помовчали, вслухаючись у нічні шерехи.

— Ти не розповів мені про Недоре. Я бачила, ви доволі довго розмовляли з Лонхатом.

Ульф полегшено зітхнув й зручніше влаштувався в кріслі:

— Передав йому привіт від небожа. 

— Лікіт у порядку? — раптово схаменулася Йорунн. — От лайно, я й забула, що він міг потрапити в халепу під час штурму фортеці.

— Щеня, виявляється, має справжні зубки, — на обличчі Ульфа з’явилася задоволена посмішка. — Поки дехто тремтів в очікуванні бою, цей шибайголова сунувся в самісіньку колотнечу. Ще й вибрався з неї без жодної подряпини.

— Ти бачив його особисто?

— Ні. Але людині, що наглядає за ним, довіряю повністю. Він каже, що малий негідник тепер став в загоні повністю «своїм», хоч і говорить на імперській так, що демонів відлякувати можна. 

Йорунн мимоволі посміхнулася, згадавши свої перші спроби опанувати мову в домі Агвіда.

 — А що відбувається на кордонах? Я гадала, ти потрібний там.

— Не турбуйся, я залишив гарнізони в надійних руках, — хмикнув Ульф. — Досить Хальварду вдавати, ніби він відійшов від військових справ і зайнятий тільки магією. 

— А докладніше?

— Можна й докладніше, — Чорний Вовк знову спохмурнішав. — Мене привела сюди гостра потреба. Ти, як виявилося, потрібна зараз у Недоре, як ніколи раніше. Не минуло й двох тижнів від твого від'їзду з Ельтре, як нас атакували. Не тільки кордони, а й Міату. Маги Сабіра пробралися через випалені землі навколо Хьортен і відкрили портали в долині.

Йорунн тихо зойкнула, але одразу затулила рота обома долонями.