Глава 32. Зустріч

До Гілона залишалося лише кілька годин їзди, коли Йорунн раптово занепокоїлася, притримала коня й окинула околиці підозрілим поглядом.

—  Що з тобою? — Лід теж сповільнився й наблизився до сестри.

— Сама не знаю. Дивне відчуття, наче чую відгомін магії, яку іноді використовують у Недоре для передачі сигналів. Тільки от звідки їй взятися тут? — Вона вказала на невисокий пагорб, що закривав огляд на захід: — Треба піднятися туди.

Конунг повернув праворуч, і всі четверо піднялися на вершину.

— Дивіться, там пил підіймається, — Кіт першим помітив напівпрозорий серпанок над горизонтом. — Хтось їде нам на зустріч. 

— Дозорці? — Лід примружився.

— Ні, — Йорунн злегка зашарілася, — вибач, але я старанно уникала зустрічі не тільки з кочівниками, а й з нашими розвідниками. Не хотіла псувати Адою Гасті несподіванку.

Лід гмикнув:

— Ейдан з Лонхатом потім ганятимуть підлеглих до сьомого поту за те, що проґавили нас у відкритому полі.

— Обіцяю замовити за них слівце.

— То як, — втрутився Хала, — почекаємо на гостей чи підемо своєю дорогою? У тому напрямку тільки ліси, не знаю, хто б це міг бути, але ми стирчимо на видноті.

Йорунн зосереджено вдивлялася в ледь помітні цятки на самому краї обрію. 

— Чекаємо, — коротко наказав Лід.

За кілька хвилин цятки перетворилися на крихітні силуети вершників. Маленький загін, лише з десяток людей, рухався в їхню сторону. Пил заважав роздивитися герби чи деталі спорядження, однак одяг темних кольорів на тлі жовто-зеленого трав’яного розмаїття виглядав дивно й недоречно.

Йорунн напружилася, підібралася й тихенько ахнула:

— Не може бути! 

— Ти знаєш, хто це? — Лід зацікавлено спостерігав за сестрою.

— Здається, так. Але це настільки несподівано, що, можливо, я марю від спеки або втоми. 

Хала сторожко випростався й потягся до зброї:

— Їх більше, ніж нас. Маємо бути обережними.

— Облиште, — кинула Йорунн, краєм ока помітивши, що Кіт встиг накласти стрілу на тятиву. — Це друзі. 

З її піднятої догори руки в небо злетіла напівпрозора у сонячному світлі хмаринка й одразу ж перетворилася на птаха з широкими крилами. Птах зробив широке коло над Йорунн і спланував назустріч гостям. Чоловік, що очолював загін, помітив сигнал і розвернувся в бік пагорба.

Скоро вже всі четверо змогли роздивитися багате озброєння, плеканих коней та срібні герби на одязі. Схоже, гості почувалися спокійно, принаймні жоден з них не потягнувся до меча. Чужинець, що очолював загін, взагалі виглядав розслаблено й впевнено, наче вибрався на прогулянку, а не у подорож краєм, де постійно траплялися сутички й набіги. 

Йорунн торкнулася п'ятами боків коня та виїхала вперед, щоб привітати новоприбулих мовою імперії:

— Якби мене запитали, кого я очікую побачити найменше, то я б без роздумів назвала тебе. Звідки, в ім'я всіх стихій, ти тут узявся? Вештаєшся степом, наче у власному подвір’ї.

— Я теж радий тебе бачити, — гість схилився у жартівливому поклоні просто у сідлі. — Та ось, захотів подивитися, про які такі красоти ти зітхала аж чотири роки. Змушений визнати, що поки не зрозумів. Ні, не подумай, мені подобається простір і гарні перегони, але тут рішуче нема за що зачепитися оку: трава від обрію до обрію і страшенний пил, — він демонстративно обтрусив чорну сорочку, яка справді трохи втратила вигляд від жовтувато-сірих розводів. — Але принаймні стало зрозуміло, чому хольдинги так полюбляють одягатися у світле. 

Він легко зіскочив на землю, пружною ходою підійшов до Йорунн та ввічливо простягнув їй руку. Дівчина презирливо хмикнула і спішилася, проігнорувавши заступницький жест. Чужинець був майже на голову вищий за неї й ширший у плечах, але якимось дивним чином Йорунн не виглядала поруч із ним тендітною чи вразливою.

— Ти — найчудовіша несподіванка з усіх, — вона по-дружньому обійняла воїна. — Але перекладати твої слова я не буду, бо тоді отримаєш прочухана. І, до речі, справедливо.

— Але познайомиш мене зі своїми друзями? — він легко перейшов на мову народу Хольда, і хоча деякі слова звучали не зовсім вірно, підозрілі погляди Хали й Кіта одразу пом’якшали. 

— Звісно. Брат, друзі, — вона повернулася до своїх супутників, — знайомтеся: Ульф Ньорд, командир армії Недоре, Міати й Зелених островів. Мій колишній наставник, нині — друг, якому я ладна довірити власне життя. Ульф, перед тобою конунг Великого степу, Лід, син Каніта з роду Хольда, а також наші найближчі друзі — Кіт з роду Кеттінгів і Хала з Гілона.

Ульф низько вклонився, притиснувши руку до серця.

— Для мене честь бути знайомим із вами, конунгу. Я багато чув про вас, і не тільки від Йорунн. Радий бачити вас на власні очі, — додав він, ретельно виділивши слово «бачити» інтонацією. — Для мене й моїх людей велике задоволення бути гостями на ваших землях.

— Несподівана зустріч, але навряд чи випадкова, — Лід теж спішився і вклонився у відповідь. — Я правильно розумію, що це вам слід дякувати за ті дива, які тепер демонструє в поводженні з мечем моя сестра?