Глава 31. Пам'ять зрадника

Жорстка, палюче холодна хвиля темної магії прокотилася тілом, змушуючи силові потоки вигнутися і загудіти від напруження. Перший удар був настільки потужним, що Хальвард замовк на півслові, застогнав й стиснув зуби, намагаючись стримати потік власної магії, що рвалася з-під контролю. Сила підкорилася, але неохоче, немов розмірковувала, чи варто виконувати наказ.

Однак за першою хвилею з невеликою затримкою прийшли ще три. Немов стріли, випущені з величезної відстані, вони встромилися у свідомість майже на вильоті, не завдавши суттєвої шкоди. Відлуння болю на хвилину затьмарило реальність, попереджаючи, що цього разу наслідки будуть страшнішими, ніж в ніч штурму Хьортен.

Хальварду не потрібно було прислухатися до сигналу тривоги, криків варти й чужих квапливих кроків. Навіть якби йому зав'язали очі, він усе одно безпомилково б знайшов джерело загрози: надто близько воно було, надто яскраво відгукувалася на нього темрява. Зараз кожна хвилина могла коштувати десятків життів, і Хальвард кинувся у двір фортеці.

Йому вдалося досягти воріт майже вчасно. Перед напівопущеною решіткою сяяв яскравий контур порталу. На його тлі, всього за кілька кроків від вогняного кільця, завмерла людська постать. Вона виглядала до смішного маленькою і вразливою порівняно з демонами на тому боці. Навколо на землі мерехтів з десяток яскраво-білих вогнів, наче хтось розсипав по двору величезні діаманти й скерував на них сонячне світло. Незнайомець був одягнений у форму вартового фортеці, але посилений магією зір Хальварда помітив чорні нитки, що тягнулися кудись углиб двору. Отже, лялька. Маріонетка, поневолена чиєюсь волею. Втім така, що вдало активувала дуже непросте стихійне плетіння.  

Портал завібрував. Чотири стріли, випущені з різних місць, розітнули повітря й зійшлися в одній точці. Одна встромилася в шию вартового, друга пробила спину в області легень, третя та четверта вдарили біля серця. Блідий, як крейда, вартовий опустився на коліна, хитнувся й, безсило ковзнувши долонями по камінню, розтягся на бруківці. Кров забарвила каміння в червоний колір, кристали ж спалахнули ще яскравіше: магія прийняла запропоновану жертву.

Хальвард тихо вилаявся. Звісно ж, звідки лучникам було знати, що їхній ворог зовсім не посеред двору? Герцог обернувся, намагаючись зрозуміти, до кого саме з натовпу тягнуться чорні нитки.

— Ах ти ж паскуда!

Малкон випередив Арена лише на мить. Він безпомилково відшукав серед  ошелешених спостерігачів мага-ляльковика — до речі треба буде дізнатися, як саме — й збив його з ніг одним потужним ударом в обличчя. Роздався болісний стогін, лайка, але чекати на результат сутички Хальвард не міг.

Поверхня порталу здригнулася і пішла тріщинами. Одна з ікластих потвор рушила уперед й власним тілом проломила тонку перешкоду між світами. Свиснули стріли, темне димчасте тіло покотилося по землі, але за першим демоном вже рушили інші. Брязнули мечі, знову свиснули стріли. Вагатися стало ніколи. Хальвард ухилився від найближчої потвори й з усією можливою силою вдарив не по демонах, а по розкиданих біля порталу кристалах. 

Від гуркоту вибуху здригнулася не тільки фортеця, а й навколишні гори. Сформований поспіхом захисний контур поглинув лише магічний вплив, але не дим і вогонь. Ударною хвилею знесло портал, стулки воріт й ковану решітку, вивернуло зі стіни лебідки механізму піднімного мосту, розтрощило внутрішні дерев'яні галереї й одну з двох надбрамних веж. На людей посипалися дрібна кам'яна крихта, гострі шматки дерева, розпечені до жару металеві уламки. Ані відступити, ані ухилитися від цього смертоносного дощу Хальвард не встиг, однак звідкись з'явився Ульф та відштовхнув його під прикриття щита. Лавина осколків і вогню впала на бруківку, вибиваючи нерівний ритм.

— Живий? — Чорний Вовк опустив щит й стряхнув з одягу кілька червоних вуглинок. Дихав він так, ніби щойно пробіг дистанцію з повним бойовим навантаженням.

Хальвард не відповів, лише квапливо піднявся на ноги й рушив туди, де востаннє бачив Арена і Малкона.

Ляльковик виявився немолодим цілителем, добряче пошарпаним й зв’язаним так міцно, що зап’ястки рук почервоніли. Від нього несло злістю, ненавистю, безсилою люттю і магією. Бранець зустрівся поглядом з герцогом, і на обличчі його закарбувався жах перед швидкою і неминучою розплатою.

Витрачати час на запитання та пояснення Хальвард не став.

— Відійдіть усі.

Він опустився на коліно, доторкнувся правою рукою до чола бранця і випустив темряву. Розбурхана магія жадібно вдерлася у чужу свідомість, трощачи й мнучи всі виставлені захисні бар’єри. Цього разу правителя не турбувало, що стане з людиною. Ритуал пам'яті можна було проводити обережно і дбайливо, не завдаючи болю, не змушуючи розум стискатися від жаху, не знищуючи під корінь уже прочитані спогади. Так було з Йорунн, так було з Хелмі, так не буде з тими, хто несе загрозу для Недоре. З тим, хто кинув виклик йому, герцогу сутінкових земель.

— Тримайте його, — коротко наказав Хальвард, коли тіло бранця скрутило спазмами болю.

Чужі руки притиснули плечі нещасного до землі, хтось навалився на його коліна. Очі колишнього цілителя були широко розкриті, але дивилися вони в порожнечу. Раз у раз у його зіницях спалахували кольорові іскри магії, але з кожною хвилиною темрява все більше наповнювала білки й райдужку. Якоїсь миті полонений вигнувся всім тілом і відкрив рот, ніби намагався закричати. Від людського тіла відокремився розмазаний напівпрозорий силует і кинувся геть. За ним потягнулися тонкі чорні нитки, схожі на клапті павутини.