Глава 28.1

— Полювати, — Йорунн перезирнулася з Лідом й той кивнув, підтверджуючи її слова. — Вони можуть виснажити саму суть нашого світу. Демони — безтілесні хижаки, що здатні випивати по краплині життя з усього навколишнього: людей, тварин, рослин, навіть землі. Це певним чином прив’язує їх до фізичної форми. Чим більше здобич, тим вищі шанси, що хижак затримається на полюванні надовго. А здобич в нашій реальності, повір, колосальна.

— То чому вони досі не тут?

— Щоб відкрити або запечатати перехід на мосту-між-світами достатньо магії темряви, — пояснив Лід. — Але для створення шляху з одного світу в інший потрібен союз усіх сил: і стихійних, і демонічних. Що більший портал, що більше світи відрізняються один від одного, то більше сил треба вкласти у відкриття. Втім, велика доля демонічної крові розширює можливості. Якби на боці демонів стояла леді Ірдріш або хоча б її напівкровний син, нас би вже знищили.

Йорунн раптово випросталася й тихенько зойкнула:

— То он нащо взагалі потрібні були покручі! Ірдріш мала забезпечити вільний перехід для інших, та збунтувалася й відмовилася від власного призначення, мабуть, не схотіла гинути разом з усім світом. Напевне, через це демони почали шукати нових союзників, натрапили на Сабіра і… — вона охнула й сховала обличчя у долоні.

— До речі, не впевнений, що сама леді Ірдріш би загинула, — Лід втомлено вмостився прямо на землі. — Навіть у її сина дуже сильна тіньова форма, гадаю, обоє могли б спокійно існувати у світах, позбавлених будь-якої матерії. Але твоя теорія виправдовує багато чого, зокрема нездорову заздрість й ворожнечу між демонами й герцогом.

Йорунн навпаки підвелася й занепокоєно пройшлася по галявині:

— І це повертає нас до попереднього питання. Ми повинні отримати беззастережну підтримку всіх мешканців степу, аби імператор не зміг втілити свій план у реальність руками союзників. Та починати повернення до влади зі звістки, що в тобі тече одна восьма демонічної крові — не найвдаліша ідея.

— Що ж, — скривився Лід. — Брехати я не зможу, але і всю правду говорити не зобов'язаний. Талгат частково винен в тому, що я не зміг повернутися вчасно, тож, гадаю, його втручання у мою долю буде достатнім поясненням. У всьому іншому залишається сподіватися на те, що люди підуть за мною не тільки за покликом обов'язку, а й за вибором серця. Та якщо хтось не згоден з цією напівправдою, краще кажіть зараз, — він повернувся до Хали з Кітом.

Під його прямим поглядом лучник засовався:

— Правда звучатиме неймовірніше за будь-яку вигадку. В неї не повірять, то який взагалі сенс?  Єдине, у що я вірю — це в вас, мій конунг. 

Лід кивнув й повернувся до Хали. 

— Хольдинги мусять відновити справедливість, — просто знизав плечима той. — І, якщо Йорунн права, мають встояти перед значно більшою загрозою. Ви обидва довели, що здатні віддати життя за степ. Купка слів нічого не важить там, де вирішують дії. Я буду з вами до кінця. Будь-якого.

— Тоді вирішено, — Йорунн витягла з сумки темний плащ й накинула його на плечі. — Вночі відпочиваємо, а на світанку рушимо на захід. Ми не так далеко від гір, там має бути старий тракт, що тягнеться на південь майже до лісів. Це не найкоротший шлях, але точно найвіддаленіший від Талгата. Поспіть усі. Я піду до краю дерев, розімнуся й пильнуватиму, аби нас не заскочили зненацька.

***

Сперечатися ніхто не став, та не минуло й пів години, як Йорунн почула за спиною кроки Хали. 

— Не спиться? — вид у друга був схвильований, наче він намагався підібрати слова для вкрай делікатної теми.

— Щось на кшталт, — Хала вперто розглядав лінію обрію, перші зорі, трави у сутінках, словом, все що завгодно, тільки б не Йорунн. — Ти сказало дещо, і це мене непокоїть: про недовіру, про повернення, своє місце у степу. Тобі не затишно серед родичів, тобто в Гілоні, і я розумію чому. Правда розумію, не подумай. Та вибач, мені здалося, ти мала на увазі дещо більше.

— Ти сам бачив, як мене привітали. І бачив, на що здатна моя магія. Вона лякає, збиває з пантелику, змушує сумніватися в основах, на які спирається наше життя, традиції та закони. Гадаю, поки в людей є більш нагальні проблеми, це не суттєво. Та з часом питань ставатиме більше. Боюся, що мої рішення й вчинки можуть кинути тінь і на Ліда. Я не можу настільки ризикувати.

— Але степ — твій дім, і ти маєш на нього право.

— Я… Не знаю. Я подумаю про це, коли закінчиться війна.

Хала підібгав губи й поцікавився, старанно намагаючись здаватися байдужим.

— Це через нього? 

— Кого? — щиро здивувалася Йорунн.

— Герцога Недоре. Ти зв’язана якоюсь обіцянкою чи присягою йому?

— Ні, — вона взяла Халу за руку й здивувалася тому, як похолоднішали його пальці. — Тобто, була, але ці часи вже у минулому.

— Тоді чому ти боїшся залишитися з нами, зі мною? — в його голосі прозвучала така мука, що Йорунн затремтіла. — Зараз не час говорити про таке, але ж, можливо, після війни, в магії не буде потреби? Плітки вщухнуть, недовіра забудеться. Ти могла б жити звичайним життям, просто радіти дому, друзям, мирному небу. Тобі є, що любити вдома. І вдома є ті, хто щиро любить тебе.

— Ох, Хало…

— Ні, не заперечуй, — він притиснув палець до її губ, забороняючи говорити. — Я чотири роки картав себе за те, що не наважився на це зізнання ще у Вітахольмі. І я б промовчав тепер, якби ти й справді хотіла стати правителькою степу. Де я — безбатченко з Гілону, і де ти — спадкоємиця Хольда? Сміх та й годі. Але ти повернула брата, отже, більше не несеш тягар відповідальності за ціле королівство й можеш вибирати власне майбутнє сама.

Він відступив на крок. Тільки тоді Йорунн зрозуміла, що навіть не дихала під час його пристрасної промови й тепер відчайдушно хотіла провалитися під землю від сорому. 

Бо Хала був тисячу разів правий: вона розповіла не про всі причини для вагання, і певна їх частка не мала жодного відношення до магії чи політики.