Глава 28. Зізнання

— Отже, — Кіт ошелешено скуйовдив волосся на потилиці, — якщо підсумувати, то ви обидва — маги, що побували за межами звичної реальності, але не як якийсь п’яничка у власних мріях, а фізично. На вас полювали не тільки кочівники та маги з імперії, а демони з якогось місця поза простором та часом, і врятувалися ви лише тому, що змогли створити той… ну… світловий контур. Я нічого не пропустив?

— Це і є портал, або брама між світами, — люб’язно підказала Йорунн. 

— Нам допомогли. Якби не пані Ірдріш…

— Леді. Не просто пані.

Лід кинув на сестру запитальний погляд і Йорунн пояснила:

— Леді Ірдріш. Принаймні так звали свою герцогиню жителі Недоре років сто тому. До того, як вона передала владу своєму сину, Хальвардру Ейлерту Ейнару, й відправилась на міст-між-світами.

— А Хальвард — це…?

— Теперішній правитель Недоре, мій наставник, маг вогню й темряви, віднедавна — союзник степу. Саме він забрав мене з Вітахольму, його ти бачив поруч зі мною на мості. Він демон-квартерон, до речі, як і наша з тобою мати, брате.

Кіт знервовано реготнув й прикрив обличчя долонями, Лід багатозначно хитнув головою, ніби нарешті зібрав докупи розрізнені факти. Хала ж виглядав хоча й приголомшено, але напрочуд спокійно.

— Я б не повірив жодному слову, якби не бачив той портал, живі тіні й вашу магію на власні очі, — промовив він нарешті. — Маю надію, що всі тут розуміють, що таке розказувати в залі нарад Гілона просто не можна? В кращому випадку вас зголосять божевільними, а в гіршому це призведе до остаточного розколу між хольдингами.

— Остаточного? — підозріло перепитав Лід. Хала з Кітом перезирнулися.

— Боюся, на вас чекає ще багато новин і відкриттів, мій конунгу, — Хала старанно намагався зберегти хоча б видимість спокою. — Ситуація й справді складна.

Йорунн відчайдушно позіхнула, потерла втомлені очі й сповзла на землю, аби влаштуватися зручніше.

— Вибачте, але цю частину я залишу вам трьом — надто втомилася, аби слухати ще й про Адоя Гасті. Хто-хто, а він вже точно не мій клопіт.

Лід поправив її ковдру й втомлено потягнувся, розіминаючі м’язи:

— Розкажіть про все, що я пропустив.

***

Йорунн проспала майже увесь день й прокинулася тільки на заході сонця. Інші теж встигли відпочити, хоча й позмінно та абияк. Перед вечерею Кіт тихенько поскаржився, що, мабуть, на допити у Талгата його б не розпитували настільки прискіпливо. Лід заглиблювався в кожну дрібницю, цікавився деталями, які навіть найуважніший слухач визнав би несуттєвим, і часом ставив настільки несподівані запитання, що співрозмовники опинялися в глухому куті. Пообіді зробили невелику перерву, аби напоїти коней та приготувати бодай якусь їжу. Розводити вогонь не стали, аби не привернути димом увагу дозорців, що кілька разів з’являлися на горизонті.

До заходу сонця Хала і Кіт були настільки виснажені нескінченною розповіддю, що Йорунні заступилася за них перед братом.

— Я думаю, на сьогодні досить, — твердо сказала вона й поплескала Ліда по спині. Конунг і сам виглядав не найкращим чином: чоло перерізали глибокі зморшки, в очах застигло напруження. — Хало, в нас ще є сушені яблука?

Їли мовчки. Щось дивне, тихе й самотнє було в цьому вечорі, що робило його несхожим на десятки інших вечорів. У кожного, звісно, самотність була різною. Йорунн підозрювала, що страхи, які вона здолала в домі Агвіда, так чи інакше мучили кожного з них: і у безіменному пустельному світі, і у міській метушні Гілона, і у відокремленому таборі для воїнів-першотілок. Кожен з них чотирьох навчився виживати й долати перешкоди самостійно. Та сьогодні кожен знов відчув, що поруч є близькі люди. Друзі. Ті, хто не зрадить, не обдурить і простягне руку в найскладнішу годину.

— То які подальші плани? — Хала перервав мовчання першим. 

— Для початку повернемося в Гілон, — озвався Лід.

— Ти маєш очолити хольдингів, — тихо сказала Йорунн. — За мною люди не підуть, але ти — інша справа. Присягу складали саме тобі, від цього буде важко відмахнутися. До того ж тобі нема в чому дорікнути, а за моїми плечима стоять люди й сили, яким ніколи не було місця в степу. Вони мої союзники, але не союзники пересічним жителям Гілона чи Танасіса. Принаймні, пояснити, чому хольдинги мають довіряти герцогу Недоре, який роками підтримував ілюзію моєї загибелі, надзвичайно важко. Не знаю, чи взагалі знайдеться для мене місце  в цьому новому степу.

Хала від цих слів сіпнувся й хотів щось сказати, та в останню мить схаменувся й прикусив язика. Це не сховалося від Ліда. Йорунн, здається, нічого не помітила, й, зітхнувши, продовжила.

— Та правда в тому, що і найсильнішому магу сучасності теж потрібні союзники. У Золотій імперії почалася війна. Імператор божевільний. Підтримка демонів дарує йому могутність і владу, але подібні послуги вимагають сплати. Ясновельможному Сабіру потрібне панування над нами, аби розрахуватися з тими хижими потворами. Для них ми — ласий, але майже недосяжний шматок сили, доки є ті, хто зберігає кордон між світами.

— Я не розумію, про що ви, — Кіт розгублено переводив погляд із брата на сестру і назад. — Якщо світів безліч, то нащо демонам саме наш?