Глава 23.3

***

У напівтемряві за її спиною роздався зніяковілий зойк, а одразу після нього — обережні й легкі жіночі кроки.

— Я не навмисно, не подумайте, що я шпигую, — голос Аерін прозвучав збентежено, але якось напружено. Йорунн теж підвелася, аби краще розглянути її. — Я вставала до дочки, почула голоси, а потім побачила вас двох.

Жінка вдягнена в саму лише ночну сорочку й довгу вишиту хустку на плечах застигла на порозі. Її розкішне темне волосся розсипалося по спині, губи виявилися міцно стиснуті, а у втомлених очах промайнула прихована туга.

— Я чула вашу розмову. Не усю, звісно, та й не все зрозуміла, проте… Я бачила, як він дивиться на вас. І я знаю, що вас пов’язують давні стосунки. Тобто, зв’язували раніше. Але справжніх почуттів не так просто позбутися.

— Аерін…

— Ні! — вона мерзлякувато охопила себе за плечі. — Не треба заперечувати, не треба принижувати вас обох, та й мене теж, брехнею. Ви прийшли, аби забрати його в мене, пані?

— Звісно ні. В жодному разі.

Господиня зміряла її довгим допитливим поглядом, потім відвернулася, потупилася, сіла на сходинку й обійняла підтягнуті коліна:

— Може, й ненавмисно. Може, не як чоловіка чи коханця, а як підданого. Опору трону, воїна, союзника. Але ви заберете його, — важко констатувала вона. 

— Аерін, — Йорунн опустилася поруч й хотіла торкнутися плеча жінки, але та відсунулася. — Ейдан — не гаманець з монетами, що загубився посеред тракту, аби хтось міг просто нахилитися й присвоїти його собі.

Вона блідо посміхнулася:

— Все набагато гірше: він закоханий чоловік.

— Закоханий, — не стала сперечатися Йорунн. — Але не в мене. В нього є ти, є діти, є дім та визнання його людей. Так, не стану брехати, на деякий час я мушу розлучити тебе з чоловіком, але лише задля того, аби усю решту життя ви провели разом. 

— Ви забираєте його на війну, моя пані. Знову туди, де точаться бої, ллється кров, де амбіції змушують чоловіків різати одне одному животи й горлянки. Мені важко це зрозуміти, бо я вмію тільки приносити життя, а не відбирати його. — Вона обхопила себе ще міцніше. — Я кохала Ейдана усе своє життя, ще з часів, коли бігала в дитячій сорочці. Навіть, коли він не помічав мене й теревенив без перерви про прекрасну доньку Каніта. Я кохала його, коли лихоманка забрала в мене майже всю сім’ю. Кохала, коли залишилася сиротою й наймичкою на чужому подвір’ї. Й покохала ще більше, коли він нарешті помітив мене й запропонував стати господинею в його домі.

Аерін стиснулася у грудку — беззахисна, слабка, невпевнена в собі. Йорунн важко проковтнула клубок у горлі.

— Я знала, що він просто пожалів мене. Що він любить іншу. Розумнішу, могутнішу. Але я погодилася, бо мала надію, що час зблизить нас. Я подарувала йому двох прекрасних дітей, і я бачу, що вони стали невід'ємною частиною нашого спільного життя. А ще я знаю, що ніколи не зможу конкурувати із вами. Ви — донька правителів, прекрасна, сильна, горда. Поруч із вами моє кохання — лише відблиск сонячного світла. Нехай пробачить мені небо, та я не надто сумувала, коли дізналася про вашу загибель. Знаєте чому? Бо боялася втратити його одного дня. Ці чотири роки були роками справжнього щастя й спокою… Але ви повернулися, і я знову мушу жити в страху втрати. Ви хоч уявляєте як це, знати, що десь кипить вогонь битви, а дорога тобі людина — у самому її центрі?

Йорунн здригнулася й мимоволі кинула погляд на північний захід, туди, де за обрієм ховалися високі гірські вершини.

— Я знаю, — голос прозвучав глухо й болісно.

Аерін сіпнулася й підняла голову.

— Ох, пані… Вибачте. Ваш брат… Він загинув, коли ви були в Вітахольмі. Я… Я не мала так казати, — вона витлумачила її відповідь по-своєму.

— Нічого. Я не образилася. 

Йорунн змусила себе відвернутися від обрію й подивитися в обличчя Аерін:

— Навіть якби я хотіла, Ейдан ніколи не обере мене. Власне, він і не обрав, коли в нього була така можливість. Знаєш, чому?

Аерін заперечно хитнула головою.

— Бо він — чоловік і справжній лідер. Амбітний, цілеспрямований, незалежний. Поруч зі мною він завжди залишався б на другому місці. Став би чоловіком сестри правителя, або ще гірше: консортом при спадкоємиці трону, — вона посміхнулася, із кожною секундою все більше розуміючи, що каже щиру правду. — Він заслуговує стати першим, нехай і у власному маленькому королівстві всередині іншого, більш могутнього. А ще він заслуговує на свою вірну королеву, що любитиме саме його, а не його владу, титули чи можливості, що за ними стоять, — вона обережно притримала підборіддя Аерін й змусила жінку подивитися на себе впритул. — Я не можу дати йому цього, а ти?

Аерін витримала довгу паузу, потім повільно кивнула. 

— Добре. — Йорунн підвелася й потягла за собою господиню. — Присягаюся, що зроблю усе можливе, аби Ейдан повернувся до тебе живим, неушкодженим і з перемогою. Ти мені віриш?

— Т-так, моя пані, — цього разу Аерін не відвернулася.

— То я можу розраховувати на твою вірність й допомогу?

— Життя Ейдана залежить від вас. Навіть, якби я зненавиділа вас усім серцем, все одно допомагала б.