Глава 35. Аерін

Розмова затягнулася до самого ранку. Удвох з Ейданом вони перебралися на сходи веранди, щоб проводити за обрій тонкий місячний серп. Небо горіло тисячами зірок. Золотисті, льодяно-блакитні, білі, блідо-рожеві, вони тремтіли, даруючи землі ласкаве світло. Йорунн подумки посміхнулася: саяни не дарма називали ці розсипи Міцними Сітями. Краса нічного неба полонить душі та ловить людські серця не гірше, ніж часта сітка — дрібну рибку.

Йорунн коротко розповіла про те, як жила ці чотири роки. Про навчання в Хальварда й тренування з Ульфом, про замах Ундеса й інтриги Сабіра, про напад на Ельтре та змову імператора з демонами потойбіччя. І своєю чергою розпитала про справи хольдингів.

— Тепер розумієш, чому мене вважатимуть навіженою, якщо хоча б десяту частину цього розповісти у Гілоні?

Ейдан ошелешено зітхнув:

— Не повірив би ні слову, аби не побачив твою магію на власні очі. Та й зараз в голові не вкладається, якщо чесно. 

— Саме тому треба діяти швидко, але обережно. А про магію поки мовчи, нема чого лякати людей. До речі, ти не проти, якщо мій загін погостює у твоєму домі ще три-чотири дні? Їм треба повертатися назад, але шлях був довгим, і люди, і коні втомилися.

— Ми звикли приймати гостей, — усміхнувся Ейдан. — Але чому назад?

— Їхнє завдання виконано, тепер допомагати мені будеш ти.

— І з чого почнемо?

— Відправ гінців по степу. Скликай усіх, кого потрібно, на раду в Гілон. Я мушу оголосити про відродження дому Хольда.

— Із задоволенням, — він потягнувся, розминаючи затерплі м'язи. До будинку прилетів порив ранкового вітру — вологого, пряного, прохолодного. — О боги, вже майже світанок, а ми навіть не лягали. Кімнату сама знайдеш?

— Так, бовдуре, — вона жартівливо штурхнула його в плече. — Я під цим дахом пів дитинства провела, навіть розташування полиць на кухні пам’ятаю. Йди вже. На добраніч. 

— І тобі гарних снів, правителько.

Йорунн дочекалася, поки його кроки затихнуть в глибині дому, потім глибоко й з насолодою вдихнула вранішні аромати степу, обернулася до темного провалля дверей й неголосно гукнула:

— Нема чого ховатися: він пішов й не буде сваритися на тебе, а я все одно знаю, що ти досі чекаєш за дверима. То нащо підслуховуєш у власному домі, Аерін?

У напівтемряві за її спиною роздався зніяковілий зойк, а одразу після нього — обережні й легкі жіночі кроки.

— Я не навмисно, не подумайте, що я шпигую, — голос Аерін прозвучав збентежено, але якось напружено. Йорунн теж підвелася, аби краще розглянути її. — Я вставала до дочки, почула голоси, а потім побачила вас двох.

Жінка вдягнена в саму лише ночну сорочку й довгу вишиту хустку на плечах застигла на порозі. Її розкішне темне волосся розсипалося по спині, губи виявилися міцно стиснуті, а у втомлених очах промайнула прихована туга.

— Я чула вашу розмову. Не усю, звісно, та й не все зрозуміла, проте… Я бачила, як він дивиться на вас. І я знаю, що вас пов’язують давні стосунки. Тобто, зв’язували раніше. Але справжніх почуттів не так просто позбутися.

— Аерін…

— Ні! — вона мерзлякувато охопила себе за плечі. — Не треба заперечувати, не треба принижувати вас обох, та й мене теж, брехнею. Ви прийшли, аби забрати його в мене, пані?

— Звісно ні. В жодному разі.

Господиня зміряла її довгим допитливим поглядом, потім відвернулася, потупилася, сіла на сходинку й обійняла підтягнуті коліна:

— Може, й ненавмисно. Може, не як чоловіка чи коханця, а як підданого. Опору трону, воїна, союзника. Але ви заберете його, — важко констатувала вона. 

— Аерін, — Йорунн опустилася поруч й хотіла торкнутися плеча жінки, але та відсунулася. — Ейдан — не гаманець з монетами, що загубився посеред тракту, аби хтось міг просто нахилитися й присвоїти його собі.

Вона блідо посміхнулася:

— Все набагато гірше: він закоханий чоловік.

— Закоханий, — не стала сперечатися Йорунн. — Але не в мене. В нього є ти, є діти, є дім та визнання його людей. Так, не стану брехати, на деякий час я мушу розлучити тебе з чоловіком, але лише задля того, аби усю решту життя ви провели разом. 

— Ви забираєте його на війну, моя пані. Знову туди, де точаться бої, ллється кров, де амбіції змушують чоловіків різати одне одному животи й горлянки. Мені важко це зрозуміти, бо я вмію тільки приносити життя, а не відбирати його. — Вона обхопила себе ще міцніше. — Я кохала Ейдана усе своє життя, ще з часів, коли бігала в дитячій сорочці. Навіть, коли він не помічав мене й теревенив без перерви про прекрасну доньку Каніта. Я кохала його, коли лихоманка забрала в мене майже всю сім’ю. Кохала, коли залишилася сиротою й наймичкою на чужому подвір’ї. Й покохала ще більше, коли він нарешті помітив мене й запропонував стати господинею в його домі.

Аерін стиснулася у грудку — беззахисна, слабка, невпевнена в собі. Йорунн важко проковтнула клубок у горлі.

— Я знала, що він просто пожалів мене. Що він любить іншу. Розумнішу, могутнішу. Але я погодилася, бо мала надію, що час зблизить нас. Я подарувала йому двох прекрасних дітей, і я бачу, що вони стали невід'ємною частиною нашого спільного життя. А ще я знаю, що ніколи не зможу конкурувати із вами. Ви — донька правителів, прекрасна, сильна, горда. Поруч із вами моє кохання — лише відблиск сонячного світла. Нехай пробачить мені небо, та я не надто сумувала, коли дізналася про вашу загибель. Знаєте чому? Бо боялася втратити його одного дня. Ці чотири роки були роками справжнього щастя й спокою… Але ви повернулися, і я знову мушу жити в страху втрати. Ви хоч уявляєте як це, знати, що десь кипить вогонь битви, а дорога тобі людина — у самому її центрі?