Глава 20.1

***

Надвечір восьмого дня перебування в кабінет коменданта Ельтре доставили листи-відповіді.

Першим Йорунн розкрила послання, прикрашене печаткою у вигляді вискаленої вовчої морди.

«Сподіваюся, ти хоч наполовину ціла й здорова, — писав Ульф. — Хотів би сказати, що не здивований тим, як швидко ти знайшла неприємності. Але, на жаль, звинувачувати тільки твою непосидючість цього разу не можу. У ніч нападу на Ельтре були атаковані й інші фортеці на всьому кордоні між нами й імперією: Віго в Міаті, Агеда, Хьортен та Нісса-шін в Недоре. Я б назвав цю атаку досить передбачуваною й безперспективною, якби наслідки не лякали.

На жаль, далеко не скрізь бій закінчився так само вдало, як у вас. Агеда, і Нісса-шин з легкістю відбилися — на них напали тільки люди. Віго пощастило менше — їх атакували стихійні маги. Багато укріплень було зруйновано, загинула або поранена щонайменше одна п’ята гарнізону.

Хьортен практично зтертий з лиця землі: там вирвалися на волю ті самі істоти, яких ти не пустила в Ельтре. Вони вирізали весь гарнізон і рушили всередину ущелини. Найближче на шляху селище, де здебільшого жили пастухи й сировари, залишилося без половини жителів, перш ніж демони відступили. Земля між фортецею і селом тепер схожа на випалену пустелю, по якій пройшовся буревій.

Нам пощастило, що Хьортен встиг запалити тривожні вогні. Загони підтримки відкинули імперців, що намагалися просунутися у долину, назад за перевал, однак ми все одно втратили одне з найважливіших укріплень. Щоб відновити його хоча б на чверть, підуть роки.

Я зараз перебуваю на руїнах Хьортену. В нас немає іншого вибору, ніж остаточно зруйнувати дорогу й міст через ущелину. Гадаю, коли лист дістанеться тебе, буду вже в Нісса-шин, де збираються основні сили, щоб перекрити головний тракт до Золотих земель. Зараз кордон закрито повністю, але тут тихо, немов нічого й не сталося. Можливо, це була перша проба сил, а можливо, імператор розраховував на більший успіх й зараз вичікує. 

Час покаже. 

Бережи себе».

Внизу стояв акуратний підпис Ульфа і дата: чотири дні тому.

Другий лист було написано рукою правителя на день пізніше.

«Сьогодні вранці в Нісса-Шин прибули посли Сабіра. Імператор і мала рада висувають мені звинувачення в змові проти імперії та вимагають негайно з'явитися в Дармсуд. Ясновельможний люб'язно надає мені можливість бути присутнім на розгляді справи, аби словом і ділом довести свою невинність. Для цього я маю передати владу над Недоре, Міатою і Зеленими островами тимчасовому наміснику, якого оберуть десять представників старої й нової знаті. Моя відмова підкоритися буде рівносильна повному визнанню провини й початку війни між Золотими землями та Недоре.

Звинувачення імператора сміховинні, умови — неприйнятні. Сабір за всіх своїх недоліків ніколи не був дурнем, проте його вчинки стають дедалі божевільнішими. Ясновельможний наважився використовувати в боях стихійних магів і силу демонів. На нас чекають непрості часи.

А тому я прошу тебе: їдь так швидко, як тільки зможеш. Великий степ буде втягнуто у цю війну в якості джерела енергії для втілення армії з потойбіччя. В очах Сабіра степовики — розмінна монета, а Талгат — маріонетка, яка мовчки виконає накази ляльковика. Я можу й буду стримувати війська Сабіра і жерців, якщо вже вони мали дурість розв’язати цю війну. Але з армією демонів, якщо вона пройде сюди, мені не впоратися.

Талгат повинен зникнути раз і назавжди. Я вірю у твій успіх і, як і раніше, обіцяю тримати закритими південний і північний шляхи, щоб кочівники не отримали підтримки Золотих земель.

І пам’ятай, де б ти не була, моє серце назавжди з тобою. 

Хальвард Ейлерт Ейнар».

Йорунн обережно склала останнє послання й сховала його за відворотом куртки, ближче до серця.

— Я їду завтра вранці, — вимовила вона вголос, звертаючись до коменданта. — Зі мною вирушить тільки загін охорони, так я випереджу вантаж на кілька днів. 

— Як накажете, міледі.

— Ті двоє дітей і травниця поки залишаться з вами. Вони знають, що треба робити, у разі нападу. 

— Ми доглянемо за ними, обіцяю вам, — серйозно кивнув комендант. — Можу я дещо запитати?

— Звичайно.

— Вибачте, та деякі речі лякають мене страшніше за поранення чи смерть. Якщо подібний напад повториться, — він повільно добирав слова, наче не дуже хотів почути відповідь, — і ті троє не впораються, то чи є в нас шанс на перемогу?

— Шанс є завжди, — Йорунн постаралася, щоб голос її звучав м'якше. — Будь-який маг може загинути від стріли, меча чи списа. Навіть легке поранення може змусити людину втратити контроль над закляттям. І все ж іноді відступ — найкращий із варіантів.

— Що ж, я так і припускав, — кивнув комендант. — Дякую за чесність.

На світанку Йорунн у супроводі крихітного загону покинула Ельтре. Її шлях лежав на південь і схід, через гори, пусті землі й ліси аж до краю безмежного трав'яного моря. Вона поспішала додому.