Глава 20. Дітям не місце на війні

Коли дівчина все ж дісталася до лікаря й стягнула з себе мокрий брудний одяг, то довелося визнати: дісталося їй добряче. Спиною і плечем розтікся великий синець, ліву руку було ґрунтовно обідрано об каміння, на нозі залишився глибокий поріз від дротика. Лишилося тільки вкотре подякувати власній магії, бо без неї й мови не йшло б про скоре продовження подорожі.

Однак не всім пощастило так само. На світанку на подвір'ї фортеці склали тіла вбитих: окремо захисників гарнізону і нападників. І хоча людей імператора виявилося втричі більше, змиритися з втратами було важко. Йорунн закусила губи й втупилася поглядом у власні руки. Відмиті й чисті, без слідів крові й кіптяви, вони виглядали звичайнісінько. Втім думка про те, як легко було створити ними смертельну магію, пекла дівчину зсередини.

Відчуття солодкої потужності, нестримної сили й влади над навколишніми затуманювало все, навіть огиду від розглядання понівечених тіл. Якби вона ризикнула використати власні здібності раніше, таких втрат вдалося б уникнути? Але якби серед нападників було ще кілька бойових магів, то скільки б загинуло ще до початку близького бою? Так і не діставши остаточних висновків, дівчина покульгала до своєї кімнати. 

— Цих, в коричнево-золотій формі, — донісся до неї голос коменданта, — в загальну яму без розпізнавальних знаків. Решту поховаємо під стіною з усіма почестями. І дайте мені їхні імена, я сам напишу сім'ям. 

Перевірку околиць завершили через кілька годин. Люди імператора дійсно відступили, але гінцям все одно виділили подвійну охорону. Йорунн радо б надіслала власного листа зі створеним вісником-птахом, але, по-перше, не була впевнена в тому, де саме шукати адресата, а по-друге, сильно сумнівалася, що вчорашній портал — останній магічний подарунок від стихійників.

Рядки лягали на папір рівними рядами. Йорунн подумки зраділа, що забила під час падіння тільки ліву руку — загострювати увагу на власних пораненнях бажання не було.

«Ми помилилися, — писала вона. — Сьогодні вночі на Ельтре було скоєно напад. Це не був справжній штурм, лише маневр, аби відвернути нашу увагу. Упевнена, комендант фортеці опише вам усе у подробицях. Я ж повинна попередити про іншу небезпеку: демонам майже вдалося відкрити браму в наш світ. Перехід був таким само справжнім, як на пустках саянів, і бачили його сотні людей. На щастя, найгіршого не сталося. Мага, який керував ритуалом, вбито. Це схоже на божевілля, але, судячи з усього, Сабіру вдалося отримати підтримку жерців й змусити їх укласти договір із демонами.

Мені потрібна ваша порада. Я не можу виїхати звідси, залишивши без захисту людей у фортеці, тому запитую вас, як піддана у правителя: чи повинна я залишитися в Міаті? Моє серце рветься до степу, але покинути Ельтре без вашого наказу — вище моїх сил».

Йорунн запечатала лист і вивела на зворотній стороні: герцогу Недоре, Міати й Зелених островів, Хальварду Ейлерту Ейнару. Гінці подолають будь-яку відстань втричі швидше, ніж звичайні мандрівники. Однак дорога туди, очікування відповіді, зворотний шлях — усе це займе не менше тижня. Чималий термін, який слід було використати з користю, тож Йорунн навідалася до архіву фортеці й відшукала там доглядача:

— Знайдіть мені списки магічно обдарованих жителів найближчих околиць. Маю дещо перевірити.

***

— Міледі, покажіть ще раз, я не розумію, як ви це робите, — жалібно попросила дівчинка років чотирнадцяти — худенька, ледве оформлена, по-дитячому незграбна, з худорлявою шиєю, але розкішним довгим волоссям, заплетеним у просту косу.

З усіх чотирьох носіїв темряви, знайдених за останні п'ять днів, вона виявилася найсильнішою. Другою — місцева лікарка і травниця, жінка похилого віку. Брак природної магії вона врівноважувала величезним досвідом, тоді як у дівчинки умінь було з мишачий хвостик. Двоє хлопців — одноліток дівчинки та коваль років тридцяти на вигляд — були істотно слабшими. І хоча поруч зі здібностями Йорунн їхні сили мати жалюгідний вигляд, обирати не доводилося.

Ідея знайти тих, хто здатен буде відчути мага темряви, прийшла до Йорунн на ранок після бою. Зрештою, навіть якщо звичайна людина помічала тиск темряви, перебуваючи поруч з її носієм, то обдаровані відчували світ набагато гостріше. І звісно, багато що залежало від рівня володіння магією та вміння зосередитися на відчуттях. 

Коли Йорунн зібрала всіх чотирьох і пояснила, чого від них чекає, відповіддю їй було мовчання і погляд чотирьох пар здивованих очей. Тільки якщо молоді хлопці дивилися на неї зі щирим здивуванням, то травниця несхвально похитала головою. Сперечатися з вихованкою самого правителя на очах у молоді жінка не стала і вкрай чемно попросила дозволу переговорити з леді віч-на-віч.

— Я розумію, чого ви від нас хочете, але не розумію нащо вчити дітей шукати інших магів? Це якось пов'язано з нещодавнім нападом на фортецю?

— Так. І, на жаль, від того, наскільки добре вони впораються з цим завданням, можуть залежати сотні життів.

— Магам заборонено брати участь у битвах: і стихійним, і тим, хто володіє темрявою. Занадто багато смертей.

— Боюся, що заборону вже порушено, — зітхнула Йорунн.

— От як? — похмурнішала жінка. — Такого не було вже понад сто років.

— І я хотіла б, щоб так було і далі. Але, на жаль, рішення ухвалено не мною.

— Ці діти… Їм доведеться убивати?