Глава 19.2

Спочатку тонкий і тьмяний, з кожною секундою він розпалювався дедалі більше. Повітря навколо наповнилося золотистими іскрами. Минула хвилина, а контур вже став удвічі вищим за людину. В його середині з’явилася порожнеча — чорна, непрохідно безбарвна, бездонна. Час ніби зупинився, навіть струмені дощу, здавалося, застигли в повітрі.

Йорунн чітко побачила, як темною гладдю пройшли брижі. Чорнота заколивалася і змінилася, крізь її оксамитову м'якість почали проступати червоні відблиски, золотисте світіння, темні силуети. Поступово перешкода стала прозорішою і тоншою і стала нагадувати звичайне скло. Йорунн з жахом згадала, де бачила подібне раніше: саме таким тонким бар'єром, який світився, немов лід на сонці, був закритий перехід із мосту-між-світами в реальний світ.

Але якщо тоді за брамою простягався спокійний і тихий степ, то тепер — безкраїй світ, наповнений вогнем, димом і небезпекою. Дівчина, наче зачарована, дивилася на тіні, які проносилися повз перехід, шкірясті крила, вишкірені білі зуби, довгі пазуристі лапи. Демони з нетерпінням чекали, коли впаде остання перешкода і можна буде почати полювання. Темрява всередині Йорунн неспокійно заворушилася й заскиглила, ніби теж відчула жадібний голод, спрагу крові й глуху лють.

В Йорунн мороз продрав по шкірі. Дівчина кинула погляд на купу уламків за своєю спиною: для цих істот каміння, рви та стіни не стануть перешкодою. Навіть якщо сподіватися, що втілитися цілком демони не зможуть, а щільність цього світу розчавить їх або змусить повернутися додому, навіть кількох хвилин вистачить, щоб вирізати весь гарнізон Ельтре. В разі ж нападу, довжиною в кілька годин, демони встигнуть дістатися до навколишніх сіл. Уявити страшно, що хижі тварюки зроблять із мирними селянами, які нічого не підозрюють.

Як не дивно, страх виштовхнув Йорунн із заціпеніння. Думки запрацювали гарячково швидко. Сам по собі подібний прохід відкритися не міг, та і якби демони вміли так легко кроїти тканину реальності, вони б не атакували якийсь прикордонний гарнізон. Найімовірніше, відкрити прохід їм допоміг хтось на цьому боці. Осяяння було подібне до спалаху: поруч є людина, що поєднала і темряву, і стихії. Тож мага слід було знайти й змусити припинити ритуал, а якщо не вийде — вбити.

Йорунн шуснула під прикриття великого уламка і, хоча тут відчутно тягнуло димом і огляд був перекритий, захист він давав непоганий. Вона заплющила очі, зосередилася і навпомацки потяглася до найближчих скупчень сили. Тонкі нитки темряви озвалися миттєво й люб’язно підказали: одинак, дуже слабкий, відстань — до сотні метрів, навряд більше. Але щось у течії темряви всередині нього здалося Йорунн незвичним. Потік його сили начебто контролювався кимось ззовні, а не самим магом. Дівчина ще раз уважно перевірила простір навколо, аби знайти більш досвідченого мага. Ні, нікого, суцільна порожнеча. Висновок напрошувався невтішний: джерелом міг бути тільки демон, що вже частково втілився в носії, як це колись було з Ундесом Чагатай Шона.

Це було погано і добре водночас. Хорошою частиною виявилося те, що Йорунн точно знала, як порвати зв'язок між демоном і його людиною. Поганою — вона лише здогадувалася, якими будуть наслідки. Втім час спливав, і дівчина обережно поповзла між каменями в бік лісу, аби дістатися супротивника до того, як прозора межа між світами зруйнується остаточно.

Мага вона розгледіла тільки, коли майже наткнулася на нього в темряві. Він стояв один у тіні дерев і важко спирався на стовбур обома руками. Його мокрий одяг обліпив худорляве тіло, голова безсило ткнулася в кору, та й в цілому незнайомець виглядав непомірно виснаженим. Навколо його постаті погойдувалася каламутна сіра хмара, найбільше схожа на туман або клуби диму.

На мить у душі Йорунн ворухнулася жалість, але дівчина відігнала це почуття. За її спиною залишилися сотні людей, які не підозрювали, з чим їм доведеться зіштовхнутися за кілька хвилин. Ця ж людина прийшла сюди вбивати, нехай і не власними руками.

Йорунн озирнулася, але охорони не помітила. Скоріш за все маг наказав усім зайвим відійти, аби демони не знищили своїх же союзників у запалі бою. Намагаючись не привернути увагу демона, Йорунн обережно виставила між собою й противником захисний контур, і тільки потім вдарила — сильно, жорстоко, напевно. Випущена тінь рвонулася вперед, немов бурхливий багатоводний потік у занадто вузьке річище. Вона увійшла в тіло людини та влилася в магічні канали, розриваючи й випалюючи їх зсередини.

Тілом невідомого чоловіка пройшла судома. Він закричав моторошно-пронизливо й захлинувся на високій ноті, що перейшла у виття. Навіть у темряві Йорунн бачила, як лопаються силові потоки навколо нього, як рвуться магічні зв'язки, що простяглися від людини до демона і далі, до вогняного контуру воріт між світами.

До Йорунн докотилися відгомони чужого болю, приглушені захисним контуром. Дівчина судомно вдихнула — напевно, так почувається людина, з якої живцем знімають шкіру, — і відразу ж перервала свій власний зв'язок із випущеною магією, аби не втратити свідомість.

Демон нарешті зрозумів, що сталося, але не встиг дотягнутися до дівчини. Серце мага зупинилося, тіло обм'якло і сповзло в траву, а слідом зник і гість з потойбіччя. Хитаючись, наче п’яна, Йорунн підійшла до вбитого. Величезні нерухомі очі незнайомця втупилися в небо, краплі дощу стікали по перекривленому обличчю, немов сльози.

Жаристий контур порталу миттєво збляк, вицвів і почав зменшуватись просто на очах. Прозора пелена помутніла й поволі вкрилася чорною кіптявою. Йорунн бачила, як у безсилому розпачі крилаті істоти кидаються на браму, як намагаються продірявити заслін пазурами й зубами. Шкірою відчувала, як несамовито вони хочуть потрапити сюди, на її бік, і водночас розуміла, що встигла вчасно: позбавлений підживлення прохід закривався.