Глава 19.1

— Усе спокійно, — відгукнувся вартовий, але якось невпевнено.

— Я бачила, ви щось шукали там.

— Можливо, здалося... Така видимість, що легко помилитися. Але мені здалося, що там промайнули якісь тіні.

— Де саме?

— Біля самого окрайка дерев, — вартовий вказав рукою на стовбури гірських смерек, що ледь виступали з мороку.

Йорунн теж визирнула за стіну. Посилений магією зір вихопив з темряви набагато більше, ніж очі дозорного, але нічого такого, що могло б викликати побоювання.

— Порожньо, — резюмувала вона через хвилину. — Принаймні зараз. Як давно ви помітили рух?

— І хвилини не минуло. Але, напевно, обманувся.

— Загасіть факел.

— Що?

— Загасіть світло, але не відразу. Дайте вітру задути його.

Вартовий слухняно підсунув смолоскип до отвору в стіні, і вітер збив полум'я всього за пів хвилини.

— А тепер замріть і дивіться ще раз, — скомандувала Йорунн, і вдвох вони застигли біля бійниці.

Кілька хвилин нічого не відбувалося, а потім Йорунн відчула, як почали рухатися тіні. Спочатку один силует, потім другий, третій — і ось безліч людських постатей вислизнули з під прикриття лісу і рушили до стіни.

— Безодня їх роздери! — видихнув вартовий.

— Поки понад двадцять осіб, але це тільки початок. Оголосити тривогу, всіх на стіни, сповістити коменданта. Лучників сюди, хоча за такого вітру толку мало, але це краще, ніж просто чекати.

Вартовий побіг, ніби за ним демони гналися, а Йорунн продовжила рахувати: вже біля півсотні! З одного боку, що таке п'ятдесят людей для стін вище п'ятнадцяти метрів? З іншого, темрява ніколи не турбується даремно.

Йорунн наполегливо вдивлялася в темряву, відшукуючи справжню причину небезпеки. За спиною гулко вдарив дзвін. Низький, розкотистий, чистий звук заповнив навколишній простір, мірно вибиваючи сигнал тривоги. Загрюкали двері, спалахнули принесені вогні, пролунали кроки воїнів, що бігли на стіну — фортеця Ельтре була готова до бою.

Одночасно з дзвоном небо розколов оглушливий гуркіт грому. У світлі біло-бузкової блискавки, що пробігла в хмарах просто над мурами, оборонці чітко розгледіли людей унизу — уже понад сотню — усі добре озброєні, з драбинами та гаками.

В захисників полетіли короткі дротики. Тонко задилькотів гострий наконечник, що врізався в камінь біля Йорунн, але та не звернула уваги. Ельтре озвалася щільним випалом, потім майже без паузи — другим і третім. Нападники зупинилися і підняли щити, прикриваючи вістря атаки. Хтось різко потягнув Йорунн за рукав:

— Відійдіть, міледі, вас занадто добре видно на світлі!

Але вона тільки відмахнулася, клацанням пальців загасила розташовані поруч смолоскипи, і знову увіп’ялася поглядом у темряву за бійницею. За стіною спалахнув червоний спалах — сигнал про атаку — і нападники кинулися вперед.

Забиратися по гладкому каменю вгору під потоком води й градом стріл, ще й ризикуючи впасти разом із приставними сходами — не найлегше завдання. Хтось зірвався, інші забарилися, і їх встигли відштовхнути, але дехто зміг вибратися на зубчастий майданчик — і закипів бій. Нападники билися з такою люттю, немов за їхньою спиною розверзлася вогняна безодня й Ельтре був єдиним місцем порятунку. Однак воїни фортеці були прекрасно підготовлені, зібрані, організовані й чудово вміли підтримати та прикрити один одного.

Дві з трьох найближчих драбин звалилися вниз, третя зачепилася за виступи гаками. Поки рубали кріплення, на майданчик встигло піднятися не менше десятка людей. Вони відтіснили захисників, даючи можливість іншим піднятися на галерею. 

Йорунн раптово опинилася поруч із групою нападників, ще й без обладунку та шолому. Вона встигла зірвати з себе плащ і, намотавши його на ліву руку, витягла меча. Бій кипів за кілька десятків кроків, і хоча між дівчиною і ворогами стояли захисники фортеці, несподіванок це не скасовувало.

— Геть звідси! — раптово рявкнув комендант, який вискочив із темряви.

Йорунн не сперечалася — комендант був тисячу разів правий. Пригинаючись, щоб не підставити голову під випадкову стрілу, вона кинулася стіною до вартової, де завжди зберігався запас спорядження. Назустріч їй біг загін міатців, один із них прикрив її щитом та провів до відносно безпечного місця. Дівчина кивнула на знак подяки — слова все одно б заглушило громом та брязкотом зброї.

І тут земля здригнулася. Йорунн захиталася, відчайдушно хапаючись за зубці стіни, але підлога під ногами завібрувала і розсіялася купою уламків. До Йорунн дісталися відлуння криків, гуркіт руйнування і спалахи полум'я, але обмірковувати все це було ніколи — вона падала в чорноту, наповнену їдким димом і кам'яним пилом.

Арка воріт, частина стіни, вартова та зубчаста галерея просто перестали існувати. Якщо там і залишився хтось живий, то його поховали під собою масивні брили, що перегородили пролом. Йорунн пощастило: вона опинилася на самому краю та зіслизнула на кам'яні уламки зверху. В останній момент між нею на каменях промайнули м’які тіні, сповільнюючи рух. Гар, змішаний з дощем, миттєво забив легені, дихати стало важко, але всі кістки залишилися цілими й в цілому вдалося відбутися лише кількома болісними синцями. 

Приглушена і збита з пантелику дівчина постаралася визначити правильний напрямок і поповзла туди, де серед димних клубів виднівся чорний провал порожнього простору.

Коли вона вибралася на вільне місце й озирнулася, то зрозуміла, що опинилася за стіною, а не у фортеці. «А де ж нападники?» — здивування виявилося сильнішим за страх. Досвід і знання казали, що коли у стіні пробивається пролом, в нього одразу мають поспішати ті, хто йде на штурм. Але навколо було абсолютно порожньо.

Передчуття поганого, що не давало спокою останні пів години, болісно вдарило зсередини й… розтануло. Йорунн піднялася на повний зріст, геть забувши, яку чудову мішень зараз представляє. А за кілька десятків кроків, прямо навпроти пролому, в повітрі почав повільно обертатися вогняний контур.