Глава 17.3

Помирав найманець довго. 

Цього разу Хальвард не став пом’якшувати вирок й заміняти спалення зашморгом. Більш того: страта відбулася просто перед замком, в декількох сотнях кроків від місця нападу. Подивитися на неї прийшли далеко не один і не два містянина — простора галявина виявилася забита сотнями спостерігачів, серед яких втиснулися інформатори ясновельможного. Крики й вий засудженого летіли над принишклим натовпом близько пів години, перш ніж остаточно розчинитися в реві полум’я.

Втім Ульф знав від вартового, який чатував біля камери, що за добу до спалення Хальвард особисто навідався у підземелля до бранця. 

— Я хочу, аби ти відчув усе, на що прирікав своїх жертв, — пояснив герцог, перш ніж темрява, подібна до лози винограду, обплела голову злочинця. — Весь їхній біль, відчай, страх і огиду. Тобі подобалося спостерігати за тим, як життя покидає змучені тіла, як в очах гасне остання надія, як біль замінює собою повітря, розриваючи легені. Твоя пам'ять зберігає ці моменти, а моя магія вміє робити з розумом жахливі речі. Наприклад, занурити тебе в глибини власних спогадів, помінявши місцями з жертвами. Ти помиратимеш не один раз, а по разу за кожного, у кого відібрав життя. Знову і знову, по колу без відпочинку доти, доки вогонь не пожере тебе остаточно. І присягаюся, ти будеш благати, аби це сталося якомога скоріше.

***

В той же день над одним із заміських маєтків імператора високо в небі з'явився чорний птах. Плавно ковзаючи в потоках повітря, він почав знижуватися широкими колами. Його величезні крила немов застигли нерухомо, а з кінчиків пір'я сочився темний туман, що залишав позаду добре помітний слід. Мешканці маєтку, зацікавлені й злегка перелякані, вибігли на галявину перед будинком, щоб роздивитися дивну істоту.

Але в той момент, коли птах торкнувся кігтями даху, будинок охопило полум'я. Чорно-помаранчеве, зле, ревуче, воно за лічені хвилини пробігло легкими різьбленими балконами, наповнило переходи й галереї, увірвалося до прикрашених кімнат, докотилося до підвалів й перекинулося на охайний сад й прозорі фінікові гаї. 

Знищуючи в шаленому божевільному танці місце, в якому Сабір провів недовгі, але майже щасливі роки раннього дитинства.

Того ж вечора Сіф Йонна, блідий до синяви й мовчазний, ніби раб з відрізаним язиком, виклав на стіл перед імператором принесений невідомою людиною подарунок: чорно-синю скриньку, прикрашену срібними візерунками, по вінця наповнену ще теплим попелом.