Глава 16.1

***

Зустрічати леді Віалу вечорами біля храму Семілікой стало для Арена особливою традицією. Виконання наказу, що віддав Ульф Ньорд невдовзі після візиту в Кінна-Тіате лорда Ундеса, дуже швидко перетворився з обов’язку на мовчазну винагороду.

— Відмова імператору може мати непередбачувані наслідки, — Чорний Вовк виглядав не на жарт стурбованим. — Звісно, я б з радістю наглядав за сестрою сам, але Віала навіть обговорювати це не захотіла. Сказала, що не мале дитя, і не хоче жити так, ніби в неї ще є господарі. Я намагався пояснити, що не довіряю не їй, а розсудливості ясновельможного, втім, здається, тільки даремно її перелякав.

— То чому вона проти охоронців?

— Бо… — Ульф обірвав себе на півслові. — Не важливо. Просто затям, що спробу відкрито обмежувати чи контролювати її вона не потерпить. Мусиш зберігати певну відстань й бути ненав’язливим. Звісно, супроводжувати дівчину по крамницях — це не зовсім та справа, про яку мріє розвідник, тож якщо ти проти, краще кажи одразу.

— Ні в якому разі! — трохи квапливо завірив Арен і додав, аби не здаватися підлесником: — Віала — важлива фігура в герцогстві. Вона молода, недосвідчена, але заслуговує на прекрасне й безпечне майбутнє.

— Добре.

Йшли місяці, зима змінилася весною, а Кінна-Тіате жив спокійним розміреним життям. Влітку прийшли звістки про весілля ясновельможного імператора з пані Арселією, матір'ю спадкоємця. Ульф заспокоївся й скасовував власний наказ, надавши Віалі повну свободу. 

Яким же було його здивування, коли після пам'ятної пожежі в покоях Йорунн, Арен пробрався через жаристий завал, аби дістатися Віали й пересвідчитися в її безпеці. Чорний Вовк нічого не сказав, тільки ковзнув здивованим поглядом по підлеглому й сестрі, але Арен зрозумів: його інтерес помічено. Раніше Віала не дозволяла комусь торкатися себе, якщо це не було передбачено церемоніалом або правилами ввічливості. Зараз Арен тримав її, напівроздягнену й беззахисну, за руку, а дівчина навіть не робила спроби відсторонитися. 

Вочевидь, вона не відчувала в ньому загрози, а отже, в Арена таки з’явився шанс стати для неї чимось більшим, ніж просто одним з десятків воїнів на службі у правителя. Неквапно, буденно, але послідовно, він став частиною її оточення. Простягни руку — і доторкнешся. Якщо, звісно, буде бажання. І якщо крига, що огорнула її серце, почала танути під променями весняного сонця. 

Втім, Арен був би повним бовдурем, якби не розумів обмежень, які накладає на дівчину її високий статус. Наскільки вона вільна у власних симпатіях? Якою мірою її майбутнє належить саме їй, а не її брату чи герцогству? І хто врешті решт він сам, аби зазіхати на одну з двох найпрекрасніших коштовностей Недоре? Йшли місяці, невизначеність ставала все більш незручною, й нарешті Арен вирішив поговорити з Ульфом відкрито. 

—  Скажу одразу, я підозрював щось подібне і був би радий побажати вам обом щастя. Я бачу, що сестра знайшла в тобі друга, поруч із тобою вона посміхається. Але чи достатньо цього для того, щоб прожити разом усе життя?

— Є тільки один спосіб дізнатися напевно.

— Арене, — Ульф кинув задумливий погляд повз співрозмовника, ніби дивився не на щось конкретне, а у глиб власної пам’яті, — що Віала розповідала тобі про своє минуле? Ти був зі мною, коли ми знайшли її рабинею в тому занедбаному трактирі, бачив, у якому жалюгідному становищі вона перебувала. Але навряд чи знаєш про події, що передували цьому.

— Я ніколи не питав, бо це не має значення.

— Для тебе — можливо. Але не для неї.

— В якому сенсі?

— Її юність була значно важчою, ніж у багатьох. Я не говоритиму про ті події, ця таємниця належить тільки їй. Але мушу попередити: Віала — найцінніше, що є в мене. Вона вразлива, тендітна, хоча доброти в ній вистачить на все це місто і ще залишиться. І вона — єдина родина, що я маю. Якщо щось або хтось, — тут його очі впилися в Арена так недобре, що воїн нервово сіпнувся, — заподіє їй шкоду словом, дією або навіть думкою, клянуся небом, моя помста буде жахливою.

— Я почув вас, мілорде, — вклонився Арен. — І приймаю ваші слова. Можу лише пообіцяти зробити все від мене залежне, аби леді Віала стала щасливою. Якщо ж вона відмовить, то обіцяю, що піду геть і більше не потривожу ні її, ні вас.

Чоловіки мовчки потиснули руки на знак договору.