Глава 14.1

***

Останні перед дорогою дні Йорунн пропадала в бібліотеці, де досліджувала різноманітні мапи й гортала книжки з описом доріг, якими в давнину мандрували з Міати на південь і схід. По яких з них краще везти обози, де непоміченим пройде одинокий вершник, а де — невеликий загін, як розташовані броди й водопої, яких місць краще уникати… На жаль, записи з бібліотеки замку переважно присвячувалися імперії й практично не згадували Великий степ.

Незабаром до неї приєднався Чорний Вовк. Його люди за останні роки зібрали багато відомостей про прилеглі до степу землі, проте нишпорити під носом у Талгата не ризикували. Вдвох, крок за кроком Ульф і Йорунн вивчили й обговорили майже кожен куточок доступних карт, можливі тактики та напрямки ударів. Невдача на мосту-між-світами й спогади про минулі поразки позбавили Йорунн будь-яких ілюзій, тож цього разу до підготовки дівчина поставилася більш ніж серйозно.

Невдовзі з завантаженням обозів було закінчено. Зброя, спорядження і провіант мали дістатися півдня Міати, подолати гірські перевали й лише потім повернути на схід до степу. Це потребувало часу, тому вози мали вирушати в дорогу заздалегідь, аби не згаяти дорогоцінне літо.

— Можеш затриматися ще на кілька днів, — помітив Ульф. — Нема сенсу ковтати дорожній пил й плестися по тракту разом з тюками й мішками, наче равлик. Верхи з невеликим супроводом наздоженеш обози в Ельтре.

 — В мене інші плани: хочу навідатись в гості до старих друзів.

— Ну от, а нових друзів, виходить, можна покинути? — удавано ображено насупився він. — Мені буде самотньо. Без тебе цей замок спорожніє.

— Я теж скучатиму. Хто ще, окрім тебе, виснажуватиме мене тренуваннями й допікатиме постійними зауваженнями? 

Ульф жартівливо вклонився й притиснув руку до серця:

—  Я старався, як міг, тепер твоя черга. Ох, співчуваю людям Лонхата, вони ще не знають, що на них чекає.

Вона гмикнула, а потім рвучко обійняла Ульфа. Той злегка поплескав її по плечах: 

— Точно не хочеш, аби хоча б я допоміг тобі в цій подорожі? Хальвард не буде проти, навіть якщо я заберу з собою всю гвардію й половину прикордонних гарнізонів.

Йорунн заперечно хитнула головою:

— А ти хотів би повернутися на острови на чолі імперських загонів? Увійти в рідне місто, знаючи, що в очах його мешканців твої підлеглі — чужинці, а можливо, й вбивці їхніх рідних? Не важливо, скільки правди буде в цих підозрах і як палко ти відстоюватимеш іншу точку зору. Серцем тобі не будуть довіряти, для жителів островів ти залишишся таким же ворогом, як і інші.

— Це не зовсім так.

— Можливо, та частка істини в моїх словах є. Хольдінги — міцне плем'я, треба лише нагадати їм про це і допомогти піднятися з колін. Зі своїми супротивниками ми впораємося самі, як справлялися усі ці століття. Але я не відмовляюся від допомоги: імперія надто сильна для нас, стримувати її й одночасно вести війну з Талгатом ми не зможемо.

Ульф кивнув.

— Знаю. Не слухай мене: мені просто шкода відпускати тебе.

— Даси якусь останню найважливішу пораду? Згодна на таємний секрет, що, напевно, мусить бути в кожного наставника для самовпевненого учня.

— Не знаю, що й сказати, — Ульф навіть не намагався приховати сум. — Але прошу тебе вижити. Гадаю, цього буде достатньо. 

Йорунн спіймала й міцно потиснула жорстку долоню Чорного Вовка.

— Я виживу і повернуся, якщо в цьому буде потреба, Ульф Ньорд. Обіцяю. Віриш мені?

— Завжди вірю, свавільна ти степовичко.