Глава 13. Брамник

Повернувшись до Йорунн спиною, Хальвард оголив меч. Перший нападник одразу кинувся в атаку. Перед Хальвардом промайнула спотворена люттю вишкірена морда з маленькими червоними оченятами, але вже за секунду лезо меча розітнуло тіло навпіл, і оченята, здивовано кліпнувши, згасли. Важка фігура осіла на землю безформною масою і розтанула, наче туман.

З різномастих пащ вирвалося гнівне шипіння, в якому людське вухо Йорунн насилу розібрало якусь подобу слів. Одна з істот по-котячому підібрала пружні ноги й високо підстрибнула, намагаючись дістати горло людини довгими вигнутими кігтями. Правитель присів, пропустивши демона над собою. Кінець його меча пройшовся від грудей до живота потвори, тишу розірвав моторошний вереск, але Хальвард не став обертатися — на нього вже мчали двоє нових супротивників.

Одного він відкинув вбік потужним поштовхом, але ухилитися від другого вже не встиг. Удар кігтів розірвав одяг на плечі й забарвив руку мага кров'ю, що спалахувала від надлишку вогняної магії. Демон гидко оскірився й облизав кіготь, вимазаний у текучому золотистому полум'ї. Утім, посмішка його одразу ж зникла: Хальвард скористався секундною паузою й метнув у бік тварюки витканий з темряви кинджал.

Кидок вийшов не найвдалішим: демон встиг прикритися рукою, і лезо встромилося не у шию, а лише у передпліччя. Чорна димчаста кров хлюпнула на землю, наче смола, демон завив, але чергові три тіні збив ще у повітрі. На обличчі Хальварда промайнула жорстка, неприємна посмішка, а потім він атакував. Сутичка зайняла буквально пару секунд, і ось під ноги правителя впало ще одне тіло.

— Йорунн, перехід! Гаємо час!

Ці слова вивели дівчину зі ступору. Поспіхом озираючись, вона оцінила свою позицію. Зараз супротивники — їх залишилося всього четверо — були зайняті правителем, та й перебували трохи осторонь. Зусиллям волі вона змусила себе відвернутися й заплющити очі, аби вслухатися в навколишній простір й спіймати поклик переходу, проте збудження битви й стукіт серця заглушали всі інші відчуття.

Дівчина вилаялася й озирнулася. Решта нападників нерішуче завмерла. Вони прийшли сюди пополювати, загнати налякану дичину, а та раптово виявилася не тільки швидкою і зухвалою, а й дуже небезпечною. Демони обмінялися короткими поглядами, й рушили вперед, намагаючись замкнути навколо дивної людини кільце.

Хоч би яким гарним був воїн, в одного проти багатьох завжди менше шансів. Хальвард зробив кілька кроків назад, відступаючи до берега під прикриття невеликого валуна і змушуючи демонів або лізти в крижану воду, або повернутися на попередню позицію.

Йорунн глибоко вдихнула, закрила очі та виштовхнула зі свідомості все зайве. І одразу в порожнечу, що утворилася, хлинули яскраві образи. Прохід у сусідній світ розташувався зовсім поруч, між двома розлогими деревами на краю води. 

— За мною! — вона схопилася на ноги й вказала Хальварду потрібний напрям.

Правитель саме вислизнув з-під атаки крилатої тварюки, перехопив другого нападника і з усієї сили жбурнув у двох, що залишилися позаду. Крилатий збагнув, що ось-ось загубить здобич, але зробити нічого не встиг. Йорунн на ходу метнула в нього тонкий згусток темряви, що набув ваги й форми просто у польоті. Тіло, схоже на чорного потворного метелика, приколотого до землі тонким держаком списа, сіпнулося кілька разів, завмерло й розтануло. Перед очима дівчини на секунду промайнули низькі голки дерева, а наступної миті Хальвард заштовхнув її у перехід.

Тепер обоє стояли по коліно в якихось запашних бузкових квітах посеред негустого лісу на кам'янистому схилі гори. Хальвард, не відпускаючи Йорунн, швидким кроком попрямував кудись ліворуч і вбік.

— Хто це був? — запитала дівчина, з побоюванням озираючись на всі боки.

— Мисливці та гончаки. Майже розумні за деякими мірками істоти. Ми злегка відірвалися, цим тварюкам складніше переходити зі світу у світ. Але, на жаль, вони полюбляють полювання зграями, а отже скоро знайдуть нас. Тільки цього разу їх буде більше. 

— Трясця.

— Ти таких раніше не бачила?

— Ні, тільки поодиноких й значно менш цілеспрямованих.

Вони увійшли під струмені невеликого водоспаду, що зривався з кам'яного уступу, трохи вищого за людський зріст. Пейзаж знову разюче змінився. Порожній сірій рівнині під багряним небом Йорунн зраділа так, наче та була їй рідною домівкою. Це був останній перехід, який відділяв їх від свого власного світу.

Загальна мінливість мосту-між-світами була притаманна йому так само як і решті світів, але шлях звідси назовні завжди вирізнявся постійністю. Хальвард і Йорунн озирнулися й не змовляючись попрямували до похмурої сірої брили, яка стирчала із землі. Але коли до неї залишалося всього кілька кроків, правитель раптово сповільнився і стривожено озирнувся на всі боки.

— Що відбувається? О-ох… — Йорунн раптово зігнулася, наче її вдарили в живіт. Навколо неї огорнувся тонкий серпанок темряви, а в очах замиготіли дрібні іскри. — Якого…?

Від поверхні каменю відокремилася висока рогата тінь. Чимось вона нагадувала попередні, але була набагато масивнішою, потужнішою, до того ж людиноподібною. Риси її обличчя виглядали страхітливо, втім червоні очі дивилися осмислено, аби не сказати допитливо й зацікавлено, а губи викривила глузлива посмішка, а не звірячий вищир. Враження псували лише надто довгі кігті на пальцях, висока корона рогів на голові й складені за спиною крила.