Глава 11.3

***

Усе сталося точнісінько так, як сказав Сабір. Мейрам побачила свою дитину лише раз — одразу після пологів. Це був хлопчик: здоровий, красивий, світловолосий, але з темними очима. У ньому змішалося порівну від батька й матері. «Слава стихіям, — подумала вона, — він не схожий на свого дядька чи діда. Можливо, ніхто й не дізнається, хто він насправді.»

— Саад, — тихо прошепотіла вона, цілуючи крихітне, зморщене, червонувате ще личко. — Я нарікаю тебе ім'ям Саад.

Мейрам нікому не дозволила забрати дитину, заколисала її на руках, а потім поклала біля себе. Вона знала, що малюка негайно віднесуть, щойно вона засне. У них двох був тільки цей крихітний шматочок щастя, ці дорогоцінні хвилини разом. Попри величезну втому вона протрималася кілька годин, намагаючись зафіксувати в пам'яті риси його обличчя, ледь помітні особливості, кожну незначну деталь. «Стихії знають, коли я побачу тебе знову, — думала вона засинаючи. — Але тепер я впізнаю тебе, що б не сталося. І ти пам'ятай мене. Одного разу я повернуся за тобою.»

Коли вона прокинулася, кімната вже спорожніла.

Через кілька днів до маєтку приїхав придворний лікар. Він привіз новини, на які Мейрам чекала з нетерпінням і погано прихованим страхом.

— У хлопчика немає дару всіх стихій, — лікар не став відкладати важливе на потім. — Тільки сильні Вода і Повітря, як у вас. Слабка Земля. Вогню немає зовсім. Звісно, з часом вони можуть прокинутися і набути нової сили, але зі здібностями Аділя не зрівняються ніколи.

Мейрам відчула, як полегшення і радість накривають її з головою. Вона рвучко обійняла й розцілувала старого лікаря в обидві щоки.

— Дякую вам за добрі звістки! Дякую!

— Я не зробив зовсім нічого, — зніяковів лікар. — Але вітаю вас від щирого серця. Саад дуже мила дитина. Він добре їсть та міцно спить. І я радий, що він не стане загрозою первістку імператора.

— Велика удача для всіх, включно зі мною. Де він зараз?

— Його забрали одразу після магічної перевірки. Я не знаю куди, мені не дозволили супроводжувати візок, — старий важко зітхнув. — Але я бачив тих, кому доручено піклуватися про нього. Хороші, приємні люди. Немолода пара, позбавлена щастя мати своїх дітей. Вони щиро раділи новонародженому, для них він — дар, незалежно від того, ким є його справжні батьки.

— Вони знають правду?

—  Ні. Лише те, що дитя — бастард когось зі знаті.

— Добре, — вона кивнула.

— Я можу помилятися, — кхекнув старий, — але ваш брат виявив милосердя щодо вас і дитини, підібравши для малюка любляче оточення далеко від столиці. Цим людям виділили пристойне утримання та новий будинок, забезпечили всім необхідним. Саад ростиме в любові й достатку. Знаєте, я багато років при дворі, ще з часів життя вашого батька, і бачив різне за цей час... І радий, що цього разу мої страхи виявилися марними. 

— Мені залишається тільки довіритися вашому чуттю, — зітхнула Мейрам. — Але не варто помилятися. Сабір ніколи не робить нічого просто так, у його вчинків завжди є поважні причини, як мінімум дві. Упевнена, що за Саадом наглядатимуть добре, і в тому числі — люди таємної служби.

Лікар нічого не відповів, тільки стиснув пальці Мейрам, даючи зрозуміти, що її слова почуто і витлумачено правильно.

— Я залишуся поки що з вами, поспостерігаю за вашим станом. Якщо ви одужаєте швидко, то ми повернемося до двору до початку наступного місяця.

— Сподіваюся, так і буде.

Повернення до столиці відбулося тихо й непомітно. Ясновельможний імператор люб'язно привітав сестру, але ні великих урочистостей, ні навіть скромного домашнього свята не влаштував. Для всього двору Мейрам просто повернулася з довгої подорожі, куди вирушила, аби поправити здоров'я після отруєння. За звинуваченням у замаху на сестру імператора ще кілька місяців тому стратили двох аристократів. Зла іронія: два невинні життя в обмін на два інші.

У палаці все залишилося по-старому, хіба що прислужували Мейрам тепер зовсім незнайомі люди, призначені особисто паном Сіфом Йонною. Жодного шансу на те, щоб зробити зайвий крок, передати записку або вислизнути з палацу без охорони, у Мейрам не залишилося.

Єдиною розрадою залишалися розмови з імператрицею. Вона як і раніше була ласкава до сестри свого чоловіка. Від Арселії не стали тримати в секреті звістку про народження дитини. Жінка ні на мить не засумнівалася в тому, що дитя Мейрам не стане загрозою для Аділя, бо як ніхто інший в усьому палаці розуміла весь біль і щастя цього несподіваного материнства.

Мейрам тихо зітхала про себе, дивуючись тому, як Арселії вдається зберегти настільки тверді переконання в оточенні суцільного бруду та інтриг. І подумки дякувала всім стихіям за те, що одного разу Мушарафф бен Рушді переступив поріг пустельного шатра. Якби не та піщана буря, що змусила караван работорговця шукати прихистку у глушині, багато життів у Золотих землях склалися б інакше.

Минали тижні, потім місяці, і Мейрам змирилася. Вона змусила себе попрощатися з минулим та сховати дорогоцінні імена коханого чоловіка і єдиного сина в найдальших куточках пам'яті. Це було розумно, це було розважливо, це було необхідно, аби рухатися далі. Спогади, наче зерна, закопані під землею, чекатимуть на лагідну весну, аби перетворитися на могутні пагони й розквітнути. А поки ззовні вирували люті вітри, уваги Мейрам вимагали зовсім інші справи.