Глава 11.2

Важкі розмірені кроки Мейрам почула задовго до того, як Сабір з'явився у дверях кімнати. Вона повернулася спиною до входу, стиснулася в грудку на своєму розкішному ложі й навіть не поворухнулася, коли голос брата — різкий і повний грізних нот — коротко наказав:

— Усі геть!

Служниці зграйкою переляканих пташок зірвалися з місця й миттєво покинули кімнату. Імператор особисто зачинив двері, точніше закляпнув їх з оглушливим гуркотом, а потім розвернувся до сестри:

— Це правда?!

Мейрам не відреагувала, притискаючи до себе подушку, немов та могла захистити її від люті ясновельможного. Сабір за два кроки подолав відстань до ліжка, схопив сестру за плечі, підняв і струснув.

— Відповідай мені, коли я тебе питаю! Те, що сказав лікар — правда?

— Так! — відчайдушно вигукнула вона йому в обличчя. — Правда! Так! Так! Так! Так!

І одразу полетіла назад, відкинута мало не з презирством. Обличчя ясновельможного спотворилося, на тонкі й привабливі риси наклався відбиток гніву й гидливості. Він випростався, відійшов до вікна, заклав руки за спину і поцікавився оманливо байдужим голосом:

— Ім'я батька?

Мейрам мовчала, закусивши губи майже до крові.

— Я чекаю.

Тиша.

— Хто він? Не примушуй мене повторювати кожне запитання по кілька разів, моє терпіння не бездонне, — він напів обернувся до сестри, і Мейрам із жахом зрозуміла, що брат зараз балансує на межі, за якою його стихії вирвуться на волю.

— Ніхто, — швидко відгукнулася вона. — Він — ніхто. Його ім'я тобі ні про що не скаже. Крім того, я не знаю, де він зараз, і не впевнена навіть, що він живий.

— Як і коли це сталося?

— Випадково… — її колотило так, що зуби стукотіли. — Я… Я була розгублена, самотня. Мені було сумно й нудно, а він… Ми зустрілися в лавці Махрана, ювеліра, — раптове осяяння додало їй сил. Трохи правди, трохи брехні — зараз вже ніхто не зможе перевірити й спростувати її слова, а покійний… Що ж, Мейрам лише сподівалася, що дух нещасного не почує цих слів. — Той чоловік приїхав у столицю продати товар. Ми зустрілися випадково, він проявив до мене інтерес, був милий, ласкавий… Я знаю, як це звучить, проте я — доросла жінка з живим серцем, я хотіла бути бажаною, хотіла відчути справжнє задоволення, а не гріти постіль старому нелюбу… Ми були разом лише раз. Присягаюся, не знаю, що з ним сталося потім.

— Хочеш сказати, що віддалася малознайомій людині, яка кинула тебе після однієї ночі? — підвів витончену брову Сабір. — Я був кращої думки про твої принципи, сестро. Знаєш, щоразу, коли я сподіваюся, що нарешті зрозумів тебе, ти підносиш мені сюрпризи. І сталося це...?

— Наприкінці літа.

— До чи після смути? — він розвернувся і сперся стегнами на широке підвіконня, його темні очі пронизували Мейрам наскрізь.

— До, — чого їй коштувало не зламатися під цим поглядом, одному небу відомо.

— Він мав якесь відношення до змови? Подумай добре, перш ніж збрехати.

— Жодного, — вже впевненіше відповіла Мейрам, — клянуся стихіями. Просто чоловік, далекий від двору, але надто чарівний і впевнений у собі.

— Так завзято його захищаєш, — імператор їй не вірив і не приховував цього. — Може, краще запитати тебе по-іншому? З паном головою таємної служби ти будеш більш відверта?

Мейрам не знайшлася з відповіддю, тільки зблідла ще більше. Але імператор уже приборкав свій гнів і взяв себе в руки.

— Ти ж розумієш, що тепер доведеться розплачуватися за цю слабкість? Ми не в тому становищі, щоб дозволити наброду, який сміє називати себе знаттю, знову пліткувати про імператорську сім'ю. Твоє дитя не може належати тільки тобі. Особливо якщо в ньому прокинеться дар чотирьох стихій.

— То ти дозволиш йому народитися? — раптова надія спалахнула в її серці й надала сил.

— А що накажеш робити? Вчинити за законом? Виставити тебе на площі біля ганебного стовпа, розповісти всім про твоє падіння і прилюдно відшмагати за розпусту? Ти цього не переживеш, занадто слабка, — у голосі імператора знову задзвеніла злість. — До того ж ти можеш мені знадобитися, а щасливе майбутнє цієї дитини стане запорукою твоєї покірності та вірності. Доти, доки ти виконуватимеш мою волю, життю малечі нічого не загрожуватиме.

Мейрам знітилася, її руки опустилися на живіт, наче могли захистити ненароджену ще дитину від гніву імператора. Сабір продовжив.

—  Офіційно буде оголошено про спробу отруєння. Можливо, я навіть знайду і покараю винних у цьому підступному злочині. Незабаром ти поїдеш додому, у свій маєток, і пробудеш там до пологів. Сіф Йонна виділить людей, щоб охороняти тебе і стежити за кожним твоїм кроком, вони ж відвезуть дитя і передадуть його на виховання в надійні руки, — при цих словах Мейрам не втрималася і схлипнула. Сабір підійшов до неї, сів на край ліжка, торкнувся її плеча, провів рукою по волоссю, яке безладно розсипалося по шовковому одягу. Його вказівний палець боляче вперся в підборіддя Мейрам, змушуючи ту підвести сповнені сліз очі. — А ти повернешся до мене і будеш моєю опорою і підтримкою. Вірно, найулюбленіша сестро?

— Я зможу відвідувати дитину?

— Залежить від твоєї поведінки. І не раджу нехтувати моєю милістю.