Глава 10.2

— Міледі, прибув пан Сіф Йонна, просить дозволу увійти.

Мейрам відклала вбік книжку і здивовано перепитала:

— Голова таємної служби просить мого дозволу? Цікаво, відколи взагалі йому потрібен дозвіл?

Служниця стояла мовчки, потупивши очі. Мейрам зітхнула і встала.

— Запроси.

Сіф Йонна увійшов до кімнати й одразу ж глибоко схилився перед господинею.

— Дякую, що прийняли мене. Прошу вибачити, що порушую усамітнення.

— Облиште, — скривилася Мейрам, вказуючи гостю на крісло біля самого вікна. — Я вже майже звикла до вашої присутності у своєму житті, тож можемо не витрачати час на лицемірство.

Вишколена служниця одразу поставила на столик тарілку солодощів і високий глечик із темного кришталю. По запітнілій від холоду стінці скотилася крапелька. До їжі гість не доторкнувся, а ось води налив собі сам, прогнавши дівчину одним єдиним поглядом.

— Ви щедрі, якщо навіть небажаного візитера пригощаєте холодними напоями. Лід, — він хитнув у руках глечик. — Хто б міг подумати взимку про його цінність? Але, на жаль, у спеку він доступний лише обраним.

— Можете передати свою вдячність моєму братові. Його турботою льоду мені в житті тепер вистачає з надлишком.

— Ясновельможний Сабір надзвичайно прихильний до вас.

— Я це знаю, — Мейрам навіть не дала собі клопоту приховати неприязні. — І ви теж. Будемо вважати, що етикету дотримано достатньою мірою. Припинимо ці пусті балачки й перейдемо до суті: чим зобов'язана щастям бачити вас?

Сіф Йонна неквапливо допив напій. Його безбарвні й, здається, нерухомі очі вперлися просто в обличчя жінки.

— Ви як завжди необережні в словах та інтонаціях.

— Рідкісний привілей, — вона усміхнулася жорстко, але водночас гірко. — Сабір і без вас знає про моє ставлення до нього. Знає — і терпить, бо має поважні причини. Навіть якщо ви захочете заподіяти мені шкоду, брат не дозволить. І сам не підніме на мене руку.

— Шкода може бути різною, зовсім не обов'язково ламати людину, щоб змусити її поводитися слухняно.

— Думаю, у цьому питанні ви не відкриєте нічого нового для мене.

— Самовпевненість небезпечна. Вона як крихке скло — ламається від необережного руху. — Йонна злегка підштовхнув спорожнілий келих до краю столика. — Іноді вистачає навіть випадкового дотику — і все летить у безодню, — він злегка стукнув нігтем по склу. Келих впав на мармурову підлогу і з дзвоном розлетівся на десятки осколків.

— Пане Йонно, — голос Мейрам залишився байдужим і холодним. — Ви перебуваєте у моїх покоях, а тому прошу вас дотримуватися правил пристойності. Упевнена, якщо ви вирішите влаштувати безлад у підвалах цього палацу, ніхто не стане заперечувати. Але тут не каземати, а тому зайве сміття, — вона дозволила собі виразну паузу, — недоречне.

— І, говорячи про сміття, ви маєте на увазі...?

— Зрозуміло, що битий кришталь, — усміхнулася Мейрам. — Повірте, вам не обов’язково щось ламати, трощити або псувати, щоб проілюструвати власні слова. У мене багата уява і непоганий досвід, — вона жестом зупинила служницю, яка хотіла прибрати. — Натомість дозволю собі нагадати, що я всього лише слабка жінка, розбещена увагою і турботою брата, що є набагато сильнішим за нас із вами. Настільки розбещена, що зовсім відвикла стикатися з незручностями. Наприклад, ходити я волію там, де чисто. Упевнена, ви можете дозволити собі наступити не тільки на цей келих, — вона притиснула кінчиком туфлі досить великий шматок скла, — а й на щось серйозніше. Чуже життя, наприклад, — уламок під її ногою хруснув і лопнув. — З яким звуком ламаються чужі життя, пане голово таємної служби? З тріском, скреготом, стогоном? А може беззвучно? Гадаю, кожного разу ви смакуєте якусь нову деталь, страхітливу відмінність від усіх попередніх разів. Але не в цій кімнаті, пане Сіфе. 

Йонна ледь помітно насупився:

— Я бачу, сьогодні ви у поганому настрої.

Мейрам все ж махнула рукою служниці:

— Приберися тут. І принеси панові Йонні новий келих.

Дівчина одразу ж пурхнула геть і повернулася за мить із маленькою пухнастою щіткою в руках. Не минуло й хвилини, як на столі стояв новий келих, а на підлозі не залишилося жодної пилинки. Мейрам продовжила, ніби нічого не трапилося.

— Ви відірвали мене від читання, трохи втомили, а на додаток змушуєте повторити запитання: навіщо ви прийшли?

— Власне, хотів потішити вас. Сподівався, що зможу подарувати вам трохи радості й заразом передати послання.

Зі складок дорогого халату Сіф Йонна вийняв складений вчетверо аркуш паперу і крихітну коробочку червоного дерева. Обидві речі він поклав на стіл ближче до Мейрам.

— Що це? — вона не ворухнулася.

— Ну ж бо, подивіться самі!

Мейрам трохи завагалася, потім простягнула руку, взяла коробочку, відкрила — і завмерла, як статуя.

— Зрозуміло, лист ви прочитаєте трохи пізніше, — Сіф Йонна, задоволений її реакцією, підвівся на ноги. — Думаю, моя присутність тут більше недоречна. Однак смію вас запевнити: усе сказане у посланні — чиста правда. Він здоровий, веселий, про нього добре піклуються. Вам не варто хвилюватися. Принаймні доти, доки ясновельможний імператор на вашому боці. Чи ви на його? Вибачте, така плутанина, ніяк не можу запам’ятати.