Глава 10.1

Сабір жестом дозволив гостю сісти. Глава таємної служби незворушно опустився на розшиті яскравими нитками подушки й простягнув імператору сувій. Утім, Сабір хитнув головою.

— Розповідай сам, упевнений, ти знаєш більше, ніж довірено паперу.

— Ваш подарунок доставлено і використано.

— Швидко, — ясновельможний здивовано підвів брови. — Наскільки близько вдалося підібратися?

— Майже впритул. Все сталося випадково, але такою нагодою не можна було не скористатися.

— Посильний?

— Залишився поза підозрою. Без сумніву у Кінна-Тіате знають, хто доклав до цього руку, але довести нічого не зможуть. Ні свідків, ні підказок. Ми були дуже обережні.

— Хто став одержувачем?

— Випадкова людина, якийсь хлопчисько з гостей герцога, що сунувся у пастку лише на пару хвилин раніше леді Йорунн. Ще б трохи вдачі — і герцог залишився б без вихованки, але, на жаль, їй вдалося пом'якшити силу удару й лишитися неушкодженою. 

Імператор посміхнувся самим краєчком губ: 

— У житті магів темряви випадковості вкрай рідко є справді випадковими, Сіфе. Ти маєш враховувати це під час наступного планування нападу. Вважай, що проти тебе грає не тільки людський розум, а й тваринна жага до виживання. Стихії бездушні, але темрява живиться носієм так само як і носій — нею, тому магія береже мага від небажаних випадковостей. Корисна властивість, як не крути.

— Чи дозволено мені буде поставити запитання?

— Запитуй.

— За слушної нагоди й при певній увазі до деталей, гадаю, ми могли б підібратися до герцога особисто. Чому б не спробувати знищити його?

— Ти справді вважаєш, що це можливо? — тепер імператор усміхнувся вже відкрито. — Якщо якесь дівчисько змогло зменшити силу того закляття, то Хальварду воно здасться дитячою забавкою. На своїх землях, у своїх володіннях він сильніший, ніж будь-де. 

— Тоді в чому сенс подібних провокацій? Ми лише роздратуємо герцога й змусимо стати вдвічі уважнішим.

— У тому, що я хочу позбавити його спокою і впевненості. Ми маємо дихати йому у потилицю, Сіфе. Нехай його думки будуть зайняті пошуками зрадника, а сам він побоюється кожного шереху за спиною. Він має перестати довіряти своїм же людям. Нехай бачить убивць і зрадників навіть у друзях. Особливо у друзях. Магія, мій друже, дуже залежить від контролю. А той, хто занурений у страхи, контроль втрачає.

На хвилину Сіф Йонна задумався, наче обмірковував сказане у деталях й зіставляв з якимись елементами власних планів, потім злегка вклонився:

— Ви мудрі, мій імператор. Я пам’ятатиму вашу пораду. 

— Сподіваюся.

— Що накажете робити далі?

— Передай своїй людині, аби поводилася скромно і тихо. Поки що його місія — чекати й спостерігати. Але я хочу, щоб герцог відчув, як це — жити в постійній тривозі. І хочу, щоб йому стало боляче, дуже боляче. Адже він цінує своїх людей і дбайливо захищає своє оточення, вірно?

— Бажаєте вдарити по комусь із наближених? — недобре примружився Сіф.

— Гадаю, якщо з леді Віалою трапиться невиправне, то це принесе і герцогу, і його вірному псу багато неприємних хвилин.

— У вас є якісь особливі побажання?

— Так, мабуть.

Сабір розслаблено ковзнув поглядом по забутих на галявині речах: яскраво розфарбованим дерев’яним іграшкам, повітряному змії, розшитому довгими шовковими стрічками, червоно-золотому покривалу для волосся. Ясновельможний підвівся, легкою ходою дістався розшитої хустини, підняв її, підніс до обличчя, занурюючись у суміш ароматів. До сандалу й троянди домішалася нотка свіжої трави, вологої землі й зовсім злегка — солодкої ванілі. Ці запахи ідеально пасували Арселії й мимоволі нагадували імператорові про спекотні ночі, наповнені витонченим коханням, зухвалою пристрастю й звабливою покірністю. 

Ясновельможний зім’яв тканину у руці й повернувся у тінь до співрозмовника.

 — Одного разу леді Віала посміла образити мене, — він задумливо провів пальцями по вишитих візерунках на краю хустки. — Тоді це зійшло їй з рук. Гадаю, настав час нагадати їй і її пихатому брату, що іноді жінка не може відмовити чоловікові. 

— Бажання ясновельможного — закон. Я відправлю довірену людину.

— Трьох, — поправив імператор. — І нехай не поспішають із виконанням завдання. Мені потрібна не просто смерть, а смерть, яка лякає своєю невиправданістю. Така, від якої кров стигне в жилах, яку важко осягнути розумом. В яку не хочеться вірити попри її реальність. Яка доводить до сказу й ламає зсередини.

В очах Сіфа спалахнуло щось шалене:

— Чи дозволено мені залучити до справи декого з ув’язнених раніше? 

— Бери кого вважаєш за потрібне. Заплати їм. Кажуть, Віала красива жінка, її юність і ніжність стануть додатковою нагородою.

— Завтра ж почну підбирати кандидатів.

— Подробиці мене не цікавлять, але про результати доповіси, — імператор відклав хустку, усе-таки розгорнув сувій і нашвидкуруч пробігся очима по рядках.

І раптом завмер, перечитуючи щось у самому низу. Його обличчя завмерло, наче кам’яна маска. 

— Як звали хлопчиська, який отримав подарунок?

— Лікіт. Він з народу Хольда.

— З Великого степу? — Сабір різко піднявся на ноги. Голос його завібрував небезпечними низькими нотами. — Чому відразу не сказав, що в Недоре прибули посланці від хольдінгів?!

— Прошу вибачення, не знав, що це так терміново, — Сіф Йонна теж підвівся й розгублено насупився. — Доповідь по цій справі ще не готова, я чекаю на звістки від…

— Негайно виїжджаємо в Дармсуд, — обірвав його ясновельможний. — Мені потрібно все, що ти можеш дістати про цих гостей. Коли приїхали, коли поїхали, про що говорили. Імена, титули, вік, опис зовнішності, словом, все, що знайдеш. — Він квапливо плеснув у долоні, аби охорона пропустила на терасу секретаря, який чергував у тіні живоплоту. — Скликай малу раду. Окремо запроси воєначальників, починаючи від великих каготів і старше. Їм незабаром доведеться взятися за справу.