Глава 10. Південне сонце

Сабір із насолодою спостерігав за парою, що пустувала під ласкавим весняним сонцем. Арселія, імператриця Золотої імперії, найвпливовіша, найбажаніша і найпрекрасніша жінка з усіх, що доводилося бачити ясновельможному, наче просте сільське дівчисько бавилася з дитиною на галявині.

Тут, далеко від пишного столичного двору, Арселія повністю змінювалася. Замість стриманої, величної й абсолютно незворушної жінки Сабір бачив грайливе сонячне світло, з невідомої причини замкнене в людське тіло.

Імператриця сміялася щиро й відкрито, щедро ділячись завзятим настроєм з усіма навколишніми. У її звично легких і граційних рухах з'являлася рвучка жвавість, притаманна скоріше вуличним танцюристам, аніж манірним красуням з гарему. Вона могла влаштувати обід просто на галявину у саду, запросити до Аділя з десяток дітей кухарів і конюхів, ще й влаштувати для гостей веселі перегони серед розкиданих по траві подушок. Арселія й сама залюбки брала участь в цих дитячих забавках: грала для малечі на барабанчиках, бубнах і сопілках, разом з усіма вивчала камінці, трави й листя та навіть бігала босоніж по піщаному берегу невеликого ставка. І хоча подібна поведінка для жінки її статусу могла б здатися негожою, ніхто з мешканців маєтку і не подумав би зробити їй бодай маленьке зауваження.

Зрозуміло, щойно Арселія переступала поріг свого особистого сховища й потрапляла у перехрестя допитливих поглядів знаті, все одразу поверталося на круги своя. Вона ніколи не дозволяла собі привертати більше уваги, ніж це було необхідно. Мовчазною тінню слідувала за ясновельможним чоловіком, стискаючи в руці крихітну долоню сина, не виявляла жодної зацікавленості в придворних інтригах і незмінно трималася осторонь від пліток Золотого двору.

Можливо, саме цим за роки, що минули з моменту народження спадкоємця, вона заслужила повагу і визнання. Подаровані Сабіром маєтки й прилеглі до них землі під її керівництвом процвітали, даючи непоганий прибуток. Знання, отримані в школі Мушараффа бен Рушді, знайшли гідне застосування, і тепер Арселія власним коштом зводила лікарні та притулки. Її заміський маєток відвідували музиканти, поети, лікарі та рідкісні майстри з усіх куточків імперії. Одні — у справах, інші — з цікавості, треті — аби висловити подяку чи запропонувати свої послуги короні.

Спершу імператор ставився до справ дружини з поблажливою зневагою, зрештою від жінки за традиціями Золотих земель не чекали нічого, крім народження та виховання дітей. Втім уже за рік, коли Сіф Йонна надав пану звіти про справи матері спадкоємця, ясновельможний був змушений визнати, що Арселія, уроджена Нура з пустельного народу, виявилася ще більш непередбачуваною людиною, ніж він вважав.

Відтоді Сабір став частіше залишати Дармсуд, щоб проводити по кілька днів поспіль поруч із дружиною, не наполягаючи, втім, на її поверненні до столиці. Його повністю влаштовувало те, що імператриця добровільно віддалилася від гарему, присвятила себе спадкоємцеві й не заважала розвагам чоловіка. Це було безпечно для дитини, це було зручно для імператора, це було політично виправдано й зводило нанівець потенційну загрозу втручання Арселії у справи держави.

Мабуть, якщо дивитися з боку, імператорську родину можна було б назвати по-справжньому щасливою. Ролі свої ясновельможне подружжя грало ідеально, а які думки мучили обох в тиші нічного усамітнення, не було відомо нікому. Ні Сабір, ні Арселія не відкривали свої слабкості тим, хто міг би ними скористатися.

Ясновельможний справді відчував щось на кшталт умиротворення, коли гостював у невеликому заміському маєтку. Тут панували радість і безтурботність, спокій і добродушність, любов і довіра, такі бажані й такі недосяжні під високими склепіннями столичного палацу. І хоча криву сутність реальності Арселії було виправити несила, імператор отримував щире задоволення від такої схожої на правду ілюзії щастя.

***

Але сьогодні безтурботність тихого ранку була порушена приходом Сіфа Йонни. Як завжди бездоганно шанобливий, він ще здалека вклонився господині дому й імператору, що напівлежав в тіні навісу на терасі, і завмер, терпляче чекаючи дозволу наблизитися. Сабір не поспішав, даючи відчути голові таємної служби, що хоч би якою була справа, яка змусила того прибути з Дарсмуда, вона може почекати. Свій час і бажання ясновельможний цінував понад усе, а саме зараз його бажанням було милуватися дружиною.

Сабір знав, що Арселія ставилася до пана Йонни з настороженістю і радості від його появи не відчувала. Якось вона обмовилася, що від його одягу йде ледь помітний запах підвалу, вогкості та смерті. Найменше імператриця хотіла знати, наскільки близькі до істини її здогадки, тому щоразу при появі голови таємної служби знаходила привід залишити чоловіків наодинці.

Так сталося й тепер. Арселія помітила гостя — й одразу поквапилася зі зборами. Вона підхопила сина на руки й наблизилася до ясновельможного, даючи малечі попрощатися з батьком. Імператор ласкаво поплескав сина по скуйовджених кучерях, потім зловив тонку руку дружини й залишив на її долоні легкий поцілунок. 

— Я приєднаюся до тебе пообідні, — він із натяком ковзнув кінчиком язика по її зап’ястку. — Як гадаєш, вкрасти трохи твоєї уваги та ніжності — це хороша ідея?  

— Звісно, мій пане.

Вона ледь помітно зачервонілася, а потім вклонилася й нечутною тінню зникла за різьбленими дверима. Сабір останній раз втягнув аромат сандалу й троянди, що залишили по собі її розкішні темні локони, і лише потім дав гостю знак підійти. Охорона розступилася, звільняючи дорогу, і пан Йонна піднявся сходами.

— Мій імператоре, вибачте за такий несподіваний візит. Термінові звістки з Недоре.