Глава 8. У чужій шкурі

—  Лікіт не винен, — підбив підсумок Ульф, коли вже зовсім вночі вони з Хальвардом і Йорунн зібралися в кімнаті правителя. — Принаймні, він навряд чи міг збрехати про магічну пастку. Він переляканий наївний дурень, що ледь від матусиної спідниці відчепився, в нього надто загострене відчуття справедливості й купа хибних уявлень про те, як влаштовано цей світ, але він не змовник і тим більше не підкуплений шпигун Сабіра.

— Не винен в магічному нападі, — виправив Хальвард. — Але винен у замаху на Йорунн — і визнає це.

— Не сперечатимуся: дурень, як є, — Ульф вмостився на краю стола й склав руки на грудях. — Ще й таланистий. Це ж треба: крастися настільки повільно й обережно, щоб не активувати пастку на повну силу опинившись за два кроки від неї. Був би на його місці хтось більш спритний, довелося б офіційно висловлювати співчуття Лонхату.

— З чого ти взяв, що не доведеться тепер? — рівним тоном поцікавився Хальвард.

— Ну, зараз хлопець точно передумав помирати.

— Але ти знаєш закон.

Усмішка зникла з обличчя Ульфа в один момент. Йорунн напружено повернулася до Хальварда:

— Що ви хочете з ним зробити?

— А як ти думаєш? Те, що він не зміг убити, жодною мірою не виправдовує наміру це зробити.

— Він лише дитина.

— Ти була хіба на два-три роки старшою, коли очолила оборону міста.

— І програла, — твердо заперечила вона. — Насправді в нього не було шансів здійснити задум. 

— Він міг поранити тебе, — недобре зіщулився Хальвард. — І якби на тобі бодай подряпина залишилася, не сумнівайся: я б власноруч звернув малому щеняті шию.  

— Нашкодити мені без справжнього бою навіть в Ульфа не вийде. Не позбавляти ж юнака свободи чи життя через дурні слова, що ми з Лонхатом наговорили одне одному в гніві?

— Пропонуєш просто вибачити й відпустити? — Хальвард, здається, зовсім не жартував. — Він і зараз думає про себе, як про героя, а якщо уникне покарання, то чекай нової біди. Він намагатиметься довести самому собі, що мав рацію. Якщо наступного разу ідея помсти спаде йому на думку на полі бою, що робитимеш? Повернешся до нього спиною? Або ще краще: раптом він вирішить, що цього разу має право винести вирок не тобі, а комусь слабшому за себе, хто не в змозі захиститися. Мовчу вже про те, що його дурість відірвала нас від пошуку більш небезпечного злочинця.

— Лонхат поговорить із ним і все пояснить.

— О ні, — герцог заперечно хитнув головою. — Хлопчик свідомо порушив його наказ. І, до речі, поставив під сумнів не тільки авторитет свого дядька, а й мій. Вибач, люба ученице, але я давно перестав гратися в лицарство: надто важкими бувають наслідки.

— Ульфе, — Йорунн повернулася до Чорного Вовка у пошуках підтримки.  — А ти що скажеш?

Той відверто скривився:

— Юний вік може слугувати певним виправданням, але в цілому я згодний з Хальвардом: безкарна дурість страшніша за дурні наміри. І в першу чергу — для самого Лікіта.

Йорунн ошелешено перевела погляд з одного чоловіка на іншого й майже простогнала:

— Ви що, справді не розумієте?

— Того, що він з твого народу, й тобі його проста шкода, чи того, що він племінник Лонхата, й ти не хочеш завдавати болю старому? — уточнив герцог.

— Того, що вчинок Лікіта заслуговує на добру прочуханку, але аж ніяк не на справжній суд. І того, що нам потрібен степ, так само як і ми — степу. Не можна починати перемови з… з… — вона збилася, не наважуючись закінчити фразу.

— Ніхто не буде його страчувати, — пом’якшав Хальвард. — Але й закривати очі на таке не можна. Якщо вже хлопчисько взявся судити інших, то має бути готовий відповідати за свої вчинки.

— Він, нехай і випадково, вберіг мене від більшої загрози, — Йорунн вперто підкинула голову й вперлася поглядом в Хальварда. —  Він потрапив у пастку, розставлену зовсім не для нього, тож хольдинги теж мають право на невдоволення. І до думки про вбивство його підштовхнули наші з Лонхатом розбіжності та невміння говорити й слухати. Це урок насамперед для мене, але й для всіх нас також. Наші дрібні чвари — це зброя в руках ворога. То може досить на сьогодні помилок і поспішності?

— Це не тобі вирішувати, — Хальвард жестом заборонив їй сперечатися далі: — і не мені також. В одному ти права: усім нам потрібен цей союз. Та я хочу переконатися, що степ готовий до нього. Лікіт порушив закон гостинності. Але Лікіт належить степу, отже й судитиме його степ. Якщо Лонхат обере захищати злочинця лише тому, що в ньому тече споріднена кров, то це важитиме більше десятка обіцянок й присяг. Вибач, та я маю знати, кому збираюся підставити не тільки свою, а й твою спину. Нехай сам вирішує, що робити з племінником. 

Ульф присвиснув, Йорунн похмуро насупилася:

— Здається я починаю розуміти значення слів «вишукана жорстокість». 

— Я даю Лонхату шанс зберегти гідність й заразом — життя племінника. Це більше, ніж він міг би сподіватися.

— Знаю, — вона все ж кивнула й приклала руку до серця, — і дякую, що чините саме так.