Глава 8.1

Лікіту давно вже не було так нестерпно страшно і соромно водночас. Приблизно відтоді, коли він попав у халепу із саморобним плотом. Хлопчику тоді ледь минуло вісім зим і він чомусь вирішив, що став достатньо дорослим для самостійної мандрівки Вичнею — неширокою, але швидкою степовою рікою, що плутала поміж урвистих трав'янистих пагорбів.

Лікіт потай від батьків спорудив пліт з гілок, зв'язав його вкраденими з дому мотузками, зібрав їжі на кілька днів і, звісно, вирішив узяти з собою в подорож молодшого братика. Лікіт був старший на цілих три зими й справедливо вважав себе досвідченішим і розумнішим, але без компанії пливти все ж побоювався.

Однак, коли пліт лише злегка відплив від берега, з'ясувалося, що триматися на воді з двома пасажирами він не може. Вода просочилася між нещільно зв'язаних дерев'янок, одна з мотузок жалібно схлипнула і порвалася, і маленький братик, незграбно махнувши в повітрі руками, пірнув з головою в холодну весняну воду.

Лікіт, звісно ж, одразу схопив хлопця за край рукава і витягнув на поверхню, але й сам ледь не звалився слідом. Малюк відчайдушно кричав і хапався за пліт, після чого клята посудина розвалилася остаточно, і брати поринули в каламутну холодну глибину вдвох.

Виявилося, що річки глибиною не більш як півтора метри, достатньо, щоб втопити пару зірвиголів менше, ніж за п'ять хвилин. Слизький і кручуватий глинистий берег кришився під дитячими пальцями й нависав над головою кошлатими зеленими пучками трав, але абсолютно не дозволяв схопитися достатньо міцно, аби вибратися в безпечне місце.

Врятувала дітей випадковість: швидка течія, минаючи черговий крутий поворот, винесла їх на пологу мілину, де зазвичай поїли коней. Берег тут плавно спускався до води, та й, як часто траплялося навесні, біля води чергував пастух, який наглядав за лошатами. Саме він почув відчайдушні дитячі крики й витягнув двох переляканих, замерзлих, перемазаних тванню дурників на берег.

Старший із братів тоді відбувся лише переляком, а ось молодший встиг наковтатися холодної води й хворів майже місяць. Його мучив кашель та спалювала лихоманка. Лікіту дісталося непереливки від батьків так, як ніколи раніше: його дитяча забава ледь не забрала два життя.

Сидячи ночами біля братового ліжка, Лікіт передумав тоді безліч думок, зовсім не втішних для себе. Та присягнувся більше ніколи не ризикувати нічиїм життям, окрім власного. Але малюк усе-таки пішов на поправку, і важкий, задушливий страх неминучого горя став відступати.

Дитячі сльози висихають швидко, а образи й переживання ранньої юності стираються новими враженнями й відкриттями. Лікіт зростав, навчався, і незабаром став одним із найспритніших хлопців в окрузі. Коли почалася війна, його сім'я перебралася південніше, рятуючись від набігів кочівників. А потім двоюрідний дядько, який більше годився йому в діди, на прохання матері забрав його для навчання у Гілон.

Більшої честі, ніж служити під керівництвом такого знаменитого воїна, як Лонхат, для юнака й годі було уявити. Лікіт мріяв довести, що роки дитинства залишилися позаду. Його страшенно приваблювали розповіді про інші краї та пригоди там. Голова хлопця була сповнена мрій про те, як саме він одного разу поведе в бій вершників. Він поверне хольдінгам колишню славу, а ім’я його буде вписано в історію найвидатніших людей королівства.

І Лікіт старався з усіх сил: вчився бою на мечах, стрільбі, метанню списа. Старанно виконував усі доручення й навіть не нехтував обов’язками з чистки стайні чи прибирання кухонного сміття. А коли дядько оголосив про заплановану подорож, одразу ж став умовляти взяти і його теж. Лонхат деякий час вагався, перш ніж дати згоду, але все ж поступився.