Глава 6.4

***

Залишок подорожі Лонхат провів не верхи, а у критому возі поруч із пораненим. Юнак тихо стогнав, але очей не розплющував. Питання, чи їхати до Кінна-Тіате, відпало саме по собі: якщо гості й вирішили б повернути назад, воїни герцога відвезли б їх силою. 

Нікого з хольдингів не взяли під варту, але дивилися на них значно менш привітно, ніж раніше. Кількість гвардійців у загоні зрівнялася з кількістю чужинців, воїни в чорно-синьому пильнували за дорогою й мандрівниками, аби ніхто не відстав і не звернув не у той бік. А ще — наполегливо припиняли будь-які спроби чужинців наблизитися до Хальварда або Йорунн.

Дехто зі степовиків спробував було виказати своє незадоволення, мовляв, ми не полонені й не злочинці, а єдиний потерпілий під час нападу взагалі родом зі степу. Амайяк швидко вгамував незадоволених. 

— Ще одне слово — й підете беззбройні. Пішки. Зрозуміло? — додав Лонхат. Його важкий погляд затримався на кожному й змусив людей кивнути у відповідь. 

В середині другого дня до загону приєдналися ще двоє вершників на зморених конях: чоловік у формі й немолода, сухенька жінка в довгому сірому вбранні. Вона одразу наблизилася до воза, перевірила пульс пораненого, підняла його повіки, вслухалася в хрипке дихання. Огляд швів, що наклав сільський лікар, її не задовольнив. Жриця зовсім не по-жіночому вилаялася, потім забрала з рук вершника великий кошик з купою дрібних мішечків, пляшечок та дивного вигляду інструментів і наказала ставити намет та кип’ятити воду.

Після того, як лікарка витягла з тіла останні уламки, хлопцю суттєво полегшало. Лікіт навіть прийшов до тями й зміг зробити кілька ковтків води. Щоправда, він був слабкішим за кошеня, і жриця заборонила усім, включно з герцогом, турбувати його ще декілька днів.

— Я дала йому сильні знеболювальні, що можуть на деякий час запаморочити свідомість, — пояснила вона хмурим хольдінгам. — Але він одужає, дайте лише кілька днів поспати. 

— Він зможе рухатися? Ходити, їздити верхи? — схвильовано уточнив Лонхат.

— Звісно. А ще теревенити без зупину про свої геройства, аби дівчата швидше погодилися на поцілунки, — буркнула жінка. — Й станеться це значно швидше, ніж ви думаєте: герцог дозволив витратити на нього доволі рідкісні ліки з домішкою магії, хоча й звичайного спокою було б досить.

Прибуття до Кінна-Тіате Лонхат відверто проспав: надто втомився в дорозі, надто перенервував через племінника. Розбудив його Амайяк, коли загін наблизився до воріт впритул. 

— Лонхате, ви маєте це побачити.

Мечник відкинув полог, аби ніщо не заважало огляду. Авангард загону вже проїхав ворота, а хольдінги мовчки завмерли посеред дороги й спантеличено розглядаючи могутні мури, оковані залізом стулки, товсті ланцюги й величезні колеса механізму воріт. Над головами летіли по вітру вимпели й розвивалися важкі полотна стягів, трохи осторонь височили дозорні башти й сигнальні дзвіниці, а одразу від воріт тяглися гірським схилом нескінченні вулиці, обліплені будинками під сапфірово-синіми дахами. 

Тільки тепер до Лонхата остаточно дійшло: він не просто почувався комахою в цьому величезному світі. Він нею був.