Глава 6.3

***

— Як таке взагалі можливо? — сказати, що Хальвард був роздратований до крайності, означало б значно применшити. — Це не просто напад, це — цілеспрямований замах, що було організовано просто в нас під носом.

Ульф, похмурий та напружений, не відповів: виправдовуватися було нічим. Знайти того, хто залишив пастку, на його превеликий жаль, поки не змогли, хоча люди Чорного Вовка перевірили всіх, хто міг би зайти до стайні за минулий вечір і ніч. 

Складне плетіння трьох стихій — повітря, води й вогню — вдалося відновити більш ніж наполовину. Нестійке, але вкрай небезпечне, воно реагувало на близькість до живої людини й проіснувати в активному стані могло лічені години. Амайяк, якого допитали двічі — спершу Ульф, потім Лонхат, впевнено стверджував, що якби не леді Йорунн, поранених, а можливо й вбитих, було б набагато більше. Магія, та сама, таємнича і небезпечна, незрозуміла й прихована від поглядів хольдингів, раптово увірвалася в їхню реальність, до того ж не у самому привабливому вигляді.

— Не розумію, — Йорунн все ще дрібно тремтіла, хоча з усіх постраждалих їй дісталося найменше. — Настільки складні плетіння під силу одиницям, гадаю, стихійних магів такого рівня в Недоре взагалі немає, це робота чужинця. Яка ймовірність, що ми випадково натрапили на найманця в якійсь невідомій глушині, де, власне, не планували бути?

— Нульова, — важко озвався Ульф. — Але якщо ти дійсно опинилася тут випадково, то от маршрут подорожі посланців степу не становив таємниці. Боюся, що й те, в якому поспіху Хальвард полишив Кінна-Тіате, могло привернути увагу шпигунів. Якщо я отримав звістку про вашу сварку ще в Ельтре, то й, вірогідно, найманці Сабіра мали добу чи дві на те, щоб спланувати напад.

— Натякаєш, що серед нас є зрадник?

— І не один, можеш бути певна, — похмуро озвався Хальвард. — Але цікавить мене інше: хтось мав активувати пастку й піти зі стайні так, аби вона не спрацювала одразу. Нападник добре розумів, що треба робити. І, вибач Йорунн, але я не можу виключити, що це був хтось з людей Лонхата. До речі, як хлопець?

— Непритомний. Лікар все ще в нього, намагається витягти уламки. Запитати ще раз? — уточнив Ульф.

— Поки чекаємо. Маю надію, він проживе достатньо довго, аби відповісти мені на деякі питання.

В Йорунн від тих слів мороз по шкірі пробіг.

— Навряд він щось помітив, — втрутилася вона. — Навіть я нічого не відчула, поки не стався перший викид сили. Взагалі, це диво якесь: якби не те непорозуміння із пралею і дітлахами, я б зайшла на стайню раніше Лікіта.

— Цікаво, до речі, що він робив там у такий ранній час.

— Трясця, Ульфе! Він же помічник конюха, мабуть, порався з кіньми, — роздратовано озвалася дівчина.

— Угу. Тільки чомусь не зі своїми, а з нашими. 

— Ну… — вона невпевнено хитнула головою, — і в мене, і в Хальварда вони надзвичайно красиві та доглянуті, можливо, хлопцю було просто цікаво.

— Або треба було підкласти закляття саме там, де один з вас його точно зачепить.

Суперечку перервав наполегливий стукіт у двері: гвардієць доповів, що є термінові новини. 

— Я зробив усе, що було можливо, — сільський цілитель напружено обсмикував одяг, на якому місцями темніли підозрілі темно-червоні плями. Говорив майстер, не підіймаючи очей, та й в цілому відверто нервував у присутності герцога. — Але, мілорде, я не військовий лікар, весь мій досвід — це допомога породіллям, лікування лихоманки під час застуди або обробка синців та саден. Мені вдалося витягти шість з дев’яти уламків, ще один пройшов навиліт. Я зашив порізи й зупинив кровотечу, але два застрягли надто глибоко. Боюся, юнак стече кров’ю чи помре від запалення, якщо нічого не зробити.

— Хлопець прийшов до тями?

— Ні й навряд це станеться у найближчі години. Та це на краще: можна спробувати дістатися до міста чи фортеці, де є більш досвідчені лікарі.

— Він витримає дорогу?

— На все воля богів, мілорде, але думаю, день-два у вас є.

Змахом руки Хальвард відпустив цілителя, той сторожко вклонився й поквапився геть. Герцог повернувся до гвардійця:

— Приготуйте віз для пораненого і відправте звістку до жриць Семилікої. Хтось із них має поїхати нам на зустріч. Ульфе, нехай твої люди самі тут закінчують. Ми вирушаємо до столиці негайно.