Глава 4.2

— Що будь-кому іншому за подібну зухвалість довелося б розплачуватися дуже дорого. Але я не дарма назвав вас гостем, а леді Йорунн — своїм другом. І сказане вами могло б бути правдою. Ось тільки мені не потрібні союзи, щоб почати війну з Сабіром. Мені не потрібні маріонетки, щоб обманом захоплювати владу будь-де. Моєї магії й вірності моїх людей вистачить на те, щоб спопелити не тільки Великий степ, а й половину Золотої імперії. Натомість я намагаюся не допустити цього. Яка іронія, еге ж?

На якусь мить Лонхату здалося, що повітря навколо Хальварда згустилося і потемнішало. Тихе потріскування дров стало зовсім непомітним, ззовні не долунало ані шереху, навіть язички полум'я завмерли нерухомо. Час розтягнувся і застиг, немов крапля воску в холодній воді. Єдиним джерелом життя і руху залишилась постать герцога, решта розтанула, розмилася, втратила значення. Та наступної миті Лонхат моргнув — і марення зникло. Хальвард спокійно зробив ковток зі свого келиха й прикрив очі:

— Якби була моя воля, Йорунн не покинула б меж не тільки Недоре, а й Кінна-Тіате. Якби мною керувала жага слави або пристрасть наживи, то вже зараз я б приміряв імператорський вінець. Та замість цього я мушу шукати можливості просто втримати цей світ на межі катастрофи. 

Він клацнув пальцями, і просто над столом у повітрі з'явилися тонкі нитки тіней, з'єднаних між собою в якусь подобу павутиння, тільки об'ємнішу і набагато складнішу.

— Це — магія темряви, що пронизує наш вимір, — пояснив Хальвард, і після другого клацання виникло ще кілька плетінь. Вони переливалися різними кольорами й спалахували внутрішнім світлом. — А це — стихії вогню, води, землі та повітря. Магія пов'язує наш світ воєдино, живить його, як кров — тіло людини. Що станеться з людиною, якщо відсікти їй, скажімо, руку? — Із сяйливої павутини зникла частина ниток, решта, обірвані й мляві, почали тьмяніти й гаснути. — У пораненого мало шансів вижити, якщо хтось не перетягне його рану й не спинить кров. І навіть якщо йому пощастить не померти, повне відновлення неможливо. Те, що планує зробити імператор, в магічному сенсі майже не відрізняється від четвертування. І я не взмозі зупинити Сабіра самотужки.

Хальвард зітхнув та змахнув рукою, розвіюючи залишки видіння. 

— Я не пишаюся тим, що зробив із Йорунн. Та я мав рацію: їй судилося стати запорукою збереження цілісної магії. Якби вам довелося вибирати між щастям однієї людини й виживанням сотень, тисяч, десятків тисяч, що б ви зробили? На що зважилися б піти? — він втомлено сперся ліктями о стільницю. — Йорунн виконала свою частину договору, тепер моя черга. Я розумію, що красиві слова, навіть якщо ви в них повірите, — погана основа для союзу. Але так уже вийшло, що мої й ваші цілі збігаються. Ви хочете справедливості для свого народу, я — виконати дану обіцянку. Якщо в степу не залишиться прихильників Сабіра, то, можливо, нам вдасться вижити. Це шанс, який не можна упустити.

Лонхат нервово стиснув пальці й відвів погляд. Трохи помовчав, ретельно добираючі слова, й нарешті видихнув:

— Мені хочеться думати, що все сказане — правда. Так зручно вірити у ваші добрі наміри. Зрештою я приїхав сюди з надією знайти союзника, то чому б не відкинути зайву підозрілість? Але в мене не виходить. Є фальш у ваших словах. Наприклад… Нащо вам я, коли в ваших руках спадкоємиця Хольда? Що насправді змушує вас шукати моєї дружби?

— Почуття провини переді мною, — раптово донісся з-за спини до болю знайомий голос. — Лонхат схопився на ноги й стрімко обернувся. Його лавка з огидним скрипом проскреготала по підлозі й перевернулася, та старий навіть не помітив цього. У дверях застигла Йорунн. Жива й здорова, хоча й напружена, наче тятива натягнутого лука. Ось вона стягнула з рук рукавиці для їзди верхи, різким жестом зірвала з плечей довгий синій плащ. Кинула швидкий погляд на Лонхата. Її губи затремтіли, в очах блиснули сльози. Та наступної миті вона повернулася до Хальварда й додала:  — За величезну й огидну брехню, яка тягнеться вже понад півтора року. Чи будете заперечувати?