Глава 4.1

Хальвард відкинувся назад й розслаблено притулився плечима до шорсткої деревʼяної стіни. В його очах відбилися язички полум'я від свічок на столі.

— Багато років тому імператор Сабір уклав угоду, що гарантувала йому титул та владу. Чотири роки тому йому нагадали, що старі борги мають бути сплачені. Ціна виявилася зависокою: сотні, якщо не тисячі, життів, землі, магічні джерела. Байдуже чиї. Звісно, розплачуватися власною імперією Сабір не збирався, тим більше коли зовсім недалеко від неї лежав неосяжний Великий степ. Заважала ясновельможному лише маленька дрібничка: аби виконати умови договору, йому потрібні були союзники серед місцевих правителів. До Ліда, як, втім, і до інших степових вождів, відправили людей, аби дізнатися про їхній характер, спосіб мислення, сильні й слабкі сторони. Не знаю, що саме донесли імператору його шпигуни, але Сабір вирішив зробити ставку на ватажка племені кочівників, Талгата. Що було далі ви знаєте і так. Хольдінги впали, Талгат коронував себе і взяв титул Великого хана, конунг Лід зник. Але Сабір не отримав те, що хотів, і борг залишився невиплаченим до теперішнього моменту. А отже, війна незабаром розпочнеться знову. 

Лонхат насупився:

— Припустимо. Але ви кажете «імперія» та «імператор» так, ніби не маєте до цього відношення.

— Так і є, не маю.

— Однак ви були у Вітахольмі в день його падіння.

— Так. Щоб забрати найцінніший його скарб, що в жодному разі не мав потрапити до рук Сабіра: обдаровану силами темряви й вогню дівчину, яка за дивним збігом обставин ледь не успадкувала титул правительки степу.

Брови Лонхата виразно поповзли вгору, на обличчі відбилося сум’яття: 

— Йорунн — маг?

— Як і її брат. В них обох тече сила, що здатна змінити цей світ.

— Неможливо, — старий зовсім розгубився, — ми б дізналися за стільки років.

— Їхня магія міцно спала весь цей час, але у мене є підстави вважати, що активація здібностей сталася незадовго до падіння Вітахольма. В обох дітей Каніта, — додав він. — Відшукати Ліда я не встиг, втім забрав Йорунн із собою, тимчасово позбавивши спогадів. Мені був потрібен учень, їй — наставник, без якого власна магія ставала смертельною загрозою. Ми уклали договір: вона погодилася тимчасово жити в Недоре і захищати його інтереси, я — допомогти в боротьбі за свободу її народу. Гадаю, зараз слушний час, щоб виконати обіцянку.

— І, якби я не приїхав, як довго ви б чекали слушного часу?

Хальвард усміхнувся:

— Не варто думати про мене гірше, ніж я є насправді. Слів на вітер я не кидаю, до того ж договір був скріплений темрявою і вогнем, а отже, відступитися не вийде. Але ви маєте знати ще дещо: цього разу війна охопить не лише Великий степ. Ця долина на межі вторгнення і, гадаю, вірні союзники знадобляться нам обом.

Хальвард наповнив два келихи й підсунув один з них до Лонхата. Той мовчки покрутив посуд у руках, але так і не зробив жодного ковтка й повернув келих на місце.

— Я поки що не знаю, як поставитися до вашої розповіді, — очі старого примружилися, наче він намагався розгледіти щось віддаля. — У ваших словах є сенс, якщо, звісно, сказане — правда. З мого боку було б зухвалістю сперечатися, але й прийняти таке — нелегке завдання.

— Гадаєте, я брешу?

— А чому б і ні? Я не можу підтвердити чи спростувати жоден з перелічених фактів. Наприклад, ви сказали, що імператору потрібні не тільки землі, а й магія? В степу її немає.

— Помиляєтеся, є. Старі капища з ідолами — що це по вашому?

— Вівтарі предків? Ритуальні майданчики? Можливо, старі некрополі?

— Залишки малих храмів темряви. Місця, де досвідчений маг, на кшталт мене чи Йорунн, може зачерпнути неоформлену силу й використати у будь-який спосіб. 

— І знову ж таки мені залишається тільки повірити вам на слово. 

— Припустимо, — Хальвард знову склав руки на грудях й сперся плечима о стіну. — Можливо, я брешу. Тоді в чому моя вигода?

— Союз із хольдінгами дасть вам можливість отримати владу над Великим степом, посадити на трон Хольда свою маріонетку і вдарити в спину імператорові Сабіру.

Хальвард схвально посміхнувся, наче почав отримувати щире задоволення від цієї бесіди.

— Навіщо тоді було починати війну чотири роки тому, та ще й чужими руками?

— Можливо, імператор виявився хитрішим за вас, і вам довелося діяти поспіхом. А можливо, щоб звільнити трон Хольда, бо Лід не став би укладати сумнівні союзи.

— Отже, під маріонеткою, ви маєте на увазі Йорунн?

— Погодьтеся, я маю право припускати подібне. Тим паче чомусь Йорунн досі не дала собі клопоту відправити додому хоч найменшу звістку. Можливо, ви звабили її — магією, владою чи просто солодкими обіцянками? А тепер водите мене, як кота за ниткою.

— А ви смілива людина. Ображаєте мене в моєму ж домі, навмисно виводите з рівноваги… Справді готові ризикнути своєю головою заради того, щоб дізнатися більше? 

— Не у моєму віці хвилюватися про те, скільки років я ще проживу, — старий злегка знизав плечима. — То що ви відповісте?