Глава 3.3

— Ви добре почуваєтеся? Виглядаєте занадто мовчазним, — помітив Ульф, коли вечеря добігла кінця й людей за столом значно поменшало. — Якщо вам щось потрібно…

— Це просто втома й старість. Тут нічим не зарадиш, — Лонхат ковзнув поглядом по групах людей, що не дивлячись на абсолютно різні мови примудрилися порівнювати зброю й намагалися показати одне одному окремі рухи. Короткі мечі хольдингів трохи збентежили міатців. Втім Лонхат ще вдень побачив, як здивовано витяглися обличчя тутешніх лучників, коли виявилося, що невеликі й вигнуті степові луки б’ють чи не в півтора раза сильніше прямих і довгих місцевих. 

Ульф простежив за його поглядом і посміхнувся:

— Усі хольдинги такі? Допитливі, наче діти, але вперті й витривалі, як і ваші коні.

— Майже. Хіба жителі Недоре відрізняються?

— Хто як: серед нас дуже багато тих, хто у житті не брався за зброю. Наскільки я розумію, в степу все інакше.

— На жаль. — Лонхат зітхнув. — Але краще розкажіть мені щось про свого правителя. 

— Я можу розповісти дуже багато, на це не вистачить ні цього вечора, ні навіть трьох десятків. Що саме вас цікавить?

— Якою людиною є герцог Хальвард? 

— Складною.

— Як давно ви знайомі?

— Багато років, не рахував точно. Для мене це окреме життя, а те, що було до нашої зустрічі, я не дуже люблю згадувати.

— До степу доходили лише чутки про вашого лорда, жодних фактів чи беззаперечних тверджень. І деякі з тих чуток звучать трохи дивно, майже неймовірно і...

— Страхітливо? — Ульф витлумачив мовчання абсолютно правильно.

— Ім'я правителя сутінкових земель змушує людей добирати слова ретельніше звичайного, — чесно відповів Лонхат. 

— Напевно тому, що чутки правдиві. Правитель пройшов довгий шлях, перш ніж стати тим, ким є зараз. Те саме можна сказати й про мене, за тим винятком, що моє життя набагато коротше за життя герцога Недоре, а отже, й знають про мене менше людей.

— Лорд Хальвард і справді маг?

— Звісно, — Ульф здавався розслабленим і спокійним. — Якщо у всій Золотій імперії шукати обдарованих, то починати слід якраз із нього. Йому підкорюються вогонь і темрява, але мені чомусь здається, що ви маєте знати про це не гірше за мене.

— Можливо і повинен... Але магії немає в степу, вона для нас незвична, ми не вміємо розрізняти її прояви, та й прийняти її існування не так вже й легко. Тим паче я вже старий і більше вірю доводам розуму, ніж непевному зору, — він помовчав, а потім злегка змінив тему. — Який характер у герцога Недоре? На нас чекає довга і непроста бесіда, від якої багато чого залежить. Я хотів би знати, яким бачить свого лорда його перший воїн.

— Що ж, — Ульф став серйозним, — мабуть, на це питання відповісти не складно. За своє життя я зустрічав різних людей, що мали владу і видатні здібності. Але серед них не було тих, за кого я б без вагань віддав життя. Лорд Хальвард розумний, чесний, далекоглядний, він із легкістю читає в серцях людей. Іноді причини його вчинків незрозумілі, але час доводить його правоту. Хочете поради? Щоб зрозуміти герцога й досягнути мети, будьте чесні з ним і… з самим собою.

— Ви служите йому за власним вибором?

— Так, і якби мене запитали знову, я б не змінив свого рішення. Я багато чим зобов'язаний правителю.

— У такому разі, йому пощастило. Справжня відданість зустрічається не так вже й часто, — Лонхат відсунув тарілку й втупився в стіну поверх голів людей. — Зараз, з висоти прожитих років, я взагалі не впевнений у тому, що знаю, що таке вірність. Світ, яким я його знав, перестав існувати, звичні слова змінили сенс, і, мушу визнати, що я сам доклав до цього руку.

— Подивіться на них, — Ульф кивком голови вказав на воїнів, що підсунули лавки ближче до каміна й щось активно обговорювали. — Кожен із них живе у своєму власному світі, не дуже замислюючись про те, що за механізми штовхають його уперед. У них свої обов'язки, сім'ї, родичі, власні уявлення про добре й погане. Багато в чому їхнє життя просте, адже на їхніх плечах не лежить тягар відповідальності за чужі долі. Але є серед нас ті, хто за своїм вибором або за примхою випадку змушений дивитися далі й глибше. Наші вчинки змінюють навколишній світ щодня, щохвилини. У декого з нас взагалі не було того, що можна назвати звичною буденністю чи впевненістю хоч у чомусь. А у вас вона була. Не всім так пощастило.

Лонхат перевів на Ульфа довгий уважний погляд й раптово запитав: 

— Ви ж розумієте, що пов'язує мене і вашого правителя? Напевно, бо недарма спершу згадали ім’я Йорунн, потім — магію темряви, а зараз натякаєте мені на щось більш значуще.