Я залишаюсь

Розділ 1

Після смачного обіду Наталка залишилась одна в номері і нікуди вже не виходила. Увімкнувши ноутбук вона відкрила файл із текстом статті, яку почала писати ще на початку свого перебування в селищі. З самого верху тексту на місці заголовку великими літерами написала слово «БАКОТА». Поки вона її не забула ця назва мала бути зафіксована в комп'ютері і вже повернувшись в Київ Наталка обов'язково планувала віднайти її на карті країни. Потому дівчина спакувала свій одяг і засоби гігієни в сумку, окремо помістила фотоапарат та ноутбук, і прилягла на ліжку в очікуванні вечора. Арсентіївна нагадала їй про Влада і Наталка на декілька хвилин уявила собі його поруч, як тієї холодної передноворічної ночі два роки назад, коли вони удвох лежали обіймаючи один одного. Вона рефлекторно потягнулась до телефона щоб знову глянути на нього в ютубі, але згадала про відсутність інтернету і повернувшись на бік обняла подушку. Ще деякий час лежала, уявляючи собі картину завтрашнього дня, а саме повернення додому. «Цікаво, куди Антон мене привезе. Скоріше за все на те місце звідки забирав, на роботу. В принципі це вже буде день і робочий час». Ще трохи пофантазувавши Наталка закрила очі і поринула в сон.

Розбудив її голос Галі, яка заходила в свій номер та нервово скаржилась на когось. Розібрати спросоння про що та говорила Наталці було важко, але зараз це вже не так важливо. Провівши декілька раз долонями по обличчі, щоб швидше прокинутись і освіжитись вона повільно піднялась з ліжка та попрямувала у ванну. Тут умившись холодною водою вирішила ще й прийняти не дуже гарячий душ. 

Біля восьмої години вечора Віка принесла записку від Антона з таким змістом: «Буду в 23.30. Перед цим не забудьте випити спеціальну рідину».

- Ви не виходили вечеряти, - сказала вона.

- Щось не хочеться.

- Через хвилювання в очікуванні подорожі?

- Мабуть, - байдуже відповіла Наталка.

- Може принести чогось?

- Ні дякую. Я вже діждусь Антона.

Віка кивнула головою і покинула номер. По дев'ятій, як завше, прийшов Леонтій Іванович і через декілька хвилин вже Галя тихими кроками попрямувала до його кімнати. Вони довго гомоніли за стіною, то гучніше, то тихіше, висловлюючи свої емоції. Врешті біля 23-ї розійшлися по своїх номерах і Наталка вирішила спожити ту сіру рідину, що приготував для неї Білодід. Вона довго тримала флакон в руках, розглядаючи на світлі його вміст. Час збігав і пам'ятаючи його настанову, що до опівночі їй потрібно заснути, Наталка швидким рухом відкрутила кришку і закривши очі випила все до дна. Смак не був такий приємний як від голубого напою, скоріше навпаки, із присмаком приправи, схожої на естрагон, або імбир. Мабуть тоді, в Хмельницькому, для того, щоб не відчувати його, Антон змішав цю рідину із какао. Можливо треба було так зробити і зараз, проте в такий пізній час Наталка навряд чи змогла б знайти щось, щоб підсолодити неприємний присмак напою.

Через декілька хвилин у двері постукали і відчинивши їх вона побачила Антона.

- Ви готові? - спокійно запитав він.

- Так. Все зробила, як належно, - сказала Наталка, показуючи порожній флакон.

- Тоді поїхали.

Після цих слів Антон пішов до сходів, а вона замкнула двері, залишивши ключ в замку, та прослідкувала за ним. Сірий «опель» стояв з увімкнутими фарами на дорозі і помістивши свої речі в багажник вони неспішно від'їхали від мотелю. Автомобіль минув будинки пані Стефи, Мамчурів та наблизився до лісу. На узбіччі Антон зупинився, вимкнув двигуна і глянув на годинник, була за десять дванадцята. Потому подивився на Наталку і вона відреагувала у відповідь.

- Не спиться? - запитав він.

- Поки ні.

- Коли ж ви випили напій?

- Перед вами, - здивовано сказала вона.

- Якщо за 10 хвилин не заснете, буде погано.

- Що станеться? - хвилювалася вона.

- Постарайтеся заснути.

Наталка не розуміла про що він говорив, але питати далі їй вже не хотілося. Вона лише побачила як Антон пристебнув себе ременем безпеки та міцно вхопився в кермо. Він відвів свій погляд від неї та втупився у ліс попереду. Ще за мить він скривився від болю і їй здалося, що їхню машину наче хтось підняв і почав крутити у повітрі. Наталка відкинула голову назад і закрила очі щоб її не знудило. Водночас вона відчула себе розслабленою і нерухомою, її ноги і руки конвульсивно сіпнулись, і все тіло поступово почало провалюватись у безодню. Що відбувалось далі дівчина вже не бачила та не відчувала, оскільки сон повністю опанував її.

- Жіночко, жіночко, з вами все гаразд? - почула над собою голос Наталка.

Літня пані стояла поруч та пробувала штовхати рукою в плече, щоб розбудити, інша її рука тримала на поводку пекінеса, який рвався гуляти. Наталка відкрила очі та огледілась навкруги. Вона сиділа на лавці, обхопивши руками сумку, а прямо перед нею знаходилась знайома кавʼярня, поруч будинок колишньої казарми. Це був скверик біля її роботи у Києві.

- Так, все нормально, - тихо відповіла Наталка, важко піднімаючи голову.

- От і добре, а то ви так легко одягнуті, можете й захворіти.

Наталка сиділа у спортивному костюмі і як на квітневий ранок для Києва ще було досить прохолодно. Жінка покинула її та продовжила далі свою прогулянку із собакою. В кишені раз-за-разом вібрував телефон, нагадуючи про відновлення звʼязку. Наталка дістала його і побачила декілька пропущених дзвінків і купу повідомлень, що не переставали надходити. Годинник показував пів на восьму ранку, понеділок, 15 квітня 2019 року.

- От я і повернулась, - проказала про себе вона і спробувала піднятись.

Голова ще трохи крутилась і першим про що зараз подумала Наталка, то це як найшвидше дістатися рідної домівки. Спираючись на лавку вона повільно піднялась, забрала сумку та ноутбука і подалась до перехрестя, де стояли таксі.

Поки їхала додому переглянула повідомлення, чи не пропустила щось важливого. Було декілька сповіщень від мами, Івановича і Макса, а ближче до вихідних написала Дарина, яка пропонувала разом провести уік-енд десь за містом. Заразом вона побачила своє відбиття у телефоні і скористалася режимом фронтальної камери для селфі. Втомлений вигляд із синцями під очима, декількома подряпинами на щоці та опухлістю на правій скроні не робив її привабливою перед іншими людьми. Тому, щоб не попадатись на очі сусідів Наталка попросила водія підʼїхати впритул до будинку та розрахувавшись банківською карткою швидко направилась до вхідних дверей. Ліфт підняв її на четвертий поверх і відкрився прямо перед квартирою, де вже стояли в очікуванні сусіди. Ранок понеділка, коли всі поспішають по справах, потупивши голови в гаджети і тому майже ніхто не звернув на неї увагу.