Бонус розділ. Моя власна теорія хаосу

Щоб жити по-справжньому, потрібно мати поруч людей, які підтримають і допоможуть мріям здійснитися.

Саундтрек: «Мій друг» — KOZAK SYSTEM feat. YARMAK

Кава:  Капучино з вершками

Осінній Київ дихав м’яким золотом, ніби місто закуталося у теплий плед із кленового листя. Повітря пахло кавою, дощем і каштанами, а над Дніпром плив легкий туман, згладжуючи мости й роблячи їх трохи казковими. Вулиці сповільнювалися, але в цьому спокої було щось нове — передчуття наступного розділу життя.

Я сиділа за своїм улюбленим столиком у Dream і гортала альбом мрій. На останніх сторінках — неочікуваний сюрприз: приклеєне фото нашої банди з короткими підписами від кожного. Я торкнулася кутика світлини, і пам’ять понесла мене у минуле.

* * *

«Згадай третій курс, сонце» — Д.

Діма чекав у холі, сперся плечем об стіну.

— Привіт, давно? — я обійняла його за плечі.

— Тільки прийшов, — він криво усміхнувся і закотив очі. — У мене вже п’ять завдань і два дедлайни в понеділок. Як у добу додати годин десять?

— Ну… можеш взяти мої. — я підморгнула. — З кресленнями не допоможу, але вирізати щось для макету можу хоч серед ночі.

— Що б я без тебе робив?

— Жив би в добі на двадцять п’ять годин… хоча ні, хай буде двадцять шість — щоб ти ще поїв, — я склала руки на грудях. — Пішли. Бо зранку ти, як завжди, голодний.

Він тихо засміявся і рушив поруч.

Аромат кави повернув мене у теплий напівморок Dream, а погляд перечепився за наступний напис.

* * *

«Інтригантко, пам’ятаєш нашу першу зустріч?» — А.

Я поспішала на пару, відповідаючи на повідомлення Діми, зачепилася за розв’язаний шнурок і вже майже летіла вперед, коли чиясь рука втримала мене.

— Так можна й ногу зламати, — Арсен забрав мій телефон, заблокував і поклав у кишеню худі. — Дійдеш до аудиторії — відповіси. І зав’яжи шнурівку.

Він пішов далі, ледь торкнувшись мого плеча, а я стояла, як у ступорі.

«Що це було?» — промайнуло в голові.

Наступного дня ми знову зустрілися — у шаховому клубі.

— То це ти? Неуважна, вічно поспішаюча дівчина? Стратегію плануватимеш?

— Не недооцінюй опонента, холодний серйозний хлопець.

Перша партія — моя. Друга — його. А потім сміх, розмови і знайомство, яке стало початком усього…

Горнятко тихенько клацнуло, повертаючи мене в реальність. Наступний підпис викликав ніжну усмішку.

* * *

«Я часто згадую той день, зірочко» — С.

У нас була спільна пара з його групою. Піваудиторії зітхало за Сашею, але я лише скептично зводила брову.

— Та він же ідеальний! — шепотіла подруга.

— Бабій, — відказала я, не відводячи погляду від лектора.

— Про мене говорите, дівчатка? — він з’явився нізвідки.

— От вона не ведеться, — видала одна з дівчат.

Саша підійшов ближче, торкнувся мого підборіддя. А я закотила очі так, ніби хотіла побачити власний мозок.

— Обпеклася об такого ж, — відрізала я.

Він розгублено прибрав руку.

— Вибач.

Це “вибач” змусило мене думати про нього цілу пару.

Після заняття він наздогнав:

— Стань моїм другом. Просто другом. Мені інколи нема з ким поговорити по-справжньому.

Я довго мовчала… і погодилася.

Дзвінок на вході повернув мене до теперішнього. Далі в альбомі був напис Тімура.

* * *

«Муза, кожного разу, коли писав — згадував.» — Т.

Наше знайомство почалося на лекції. Ми сиділи на різних рядах, поки одного дня запізнення не зіштовхнуло нас за однією партою.

Я спершись на долоню дивилася, як він пише — швидко, але ідеально охайно.

— А чому ти нічого не записуєш? — нахилився він, кинувши погляд на мій пустий блокнот.

— Е-е… бо дивлюся, як пишеш ти, — чесно призналась я.

Він розгублено усміхнувся.

— Візьми мій конспект, перепишеш.

— Тут півзошита! — я мало не зомліла. — Може сфоткаю?

— Краще забирай. Тільки… дай номер, щоб завтра повернути.

Я почервоніла, але записала.

Посміхнулася, проводячи пальцями по фото з підписом «Банда».

* * *

— Тіма, пішли з нами в кіно, — запропонувала я після пари.

— Та я там буду зайвим…