Розділ 2. Мрія маленької феї

Вона була ще зовсім маленькою, але мріяла не про іграшку — про спокій у домі й тепло між серцями.

Саундтрек: «Небо знає» — Анна Трінчер

Кава: Какао з маршмелоу

За вікном Київ прокидався після зими.

На алеях парку танув сніг, земля пахла вологою, а крізь асфальт пробивалася перша зелень. У Dream з’явилися вази з сухоцвітами, свічки з ароматом лаванди, а на поличках — новий весняний декор: книги у пастельних палітурках, маленькі гнізда з гілочок і філіжанки з цитрусами.

Повітря було сповнене відчуттям оновлення.

Двері кав’ярні відчинилися, і всередину зайшла сім’я — молоді батьки й дівчинка років п'яти. Вони вибрали столик біля вікна. Дівчинка, ледь скинувши куртку, одразу підбігла до барної стійки. Встала на носочки, але так і не змогла дотягнутися до краю.

Бариста це помітила, усміхнулася й вийшла до неї.

— Привіт, — сказала, присівши, щоб бути на одному рівні.

— Привіт! А тут працює фея? — запитала мала з таким серйозним блиском, що всі поруч мимоволі всміхнулися.

Бариста на мить розгубилася, але потім її погляд ковзнув до мого столика — і вона, хитро підморгнувши, відповіла:

— Бачиш он там, біля вікна? Це вона. Записує нові магічні слова у свій блокнот.

— Дякую! — дівчинка засяяла й побігла до мене.

— Привіт, — почула я тихий голос і підвела очі.

Переді мною стояла вона — у рожевому светрі з єдинорогом та з рюкзаком у формі крилець, два світлі хвостики спадали на плечі, а у великих сірих очах, ніби жевріла вся серйозність світу.

— Привіт. Як тебе звати?

— Єва, — відповіла серйозно. — А ти справді фея, яка може виконувати бажання?

— Так, моє ім'я Торі — усміхнулася я. — Іноді навіть дуже серйозні бажання. А твоє яке?

Єва озирнулася на батьків, що сиділи осторонь, і пошепки сказала:

— Я хочу, щоб мама і тато більше не сварилися.

Її голос злегка затремтів.

Мені здалося, ніби хтось тихо зітхнув десь усередині мене. Але феї не мають права сумувати — вони діють.

— Знаєш, Євочко, — я нахилилася ближче. — У мене є чарівний альбом. Намалюй у ньому свою щасливу сім’ю, а я тим часом підготую дещо для справжнього дива.

Дівчинка серйозно кивнула й сіла біля вікна.

Я попросила баристу принести їй какао з маршмелоу й печиво з шоколадними крихтами — щастя теж має смак.

Потім підійшла до її батьків.

— Вітаю у Dream, — я посміхнулася, відсунула стілець і сіла поруч.

— Доброго дня, — насторожено мовила жінка. — А ви зі всіма новими відвідувачами так особисто знайомитеся?

— Не завжди. Але цього разу — хочу поговорити про вашу доньку.

— Вона щось зробила? — жінка схвильовано зиркнула в бік вікна.

— Ні, — спокійно відповіла я. — Вона просто розповіла мені свою найбільшу мрію.

— І що, чергова іграшка? — буркнув чоловік, не відриваючись від телефону.

— Ні, — я подивилася на них обох. — Вона мріє, щоб її батьки більше не сварилися.

Кілька секунд — тиша. Потім чоловік різко вдихнув.

— Це не ваша справа, — сказав холодно. — Не втручайтеся.

— Повірте, я й сама не прагну втручатися, — відповіла спокійно. — Але коли дитина просить не подарунок, а спокій — це вже не просто сімейна справа. Це крик маленького серця, яке хоче тепла.

Я зробила паузу.

— Ви маєте бути для неї тим місцем, куди хочеться повертатися. Бо світ часом жорсткий. І якщо дім не стане безпечним простором — вона почне шукати його в інших.

Батьки мовчали.

— Зараз, можливо, ви цього не помічаєте, — продовжила я. — Але з роками це може стати травмою. Вона буде плакати ночами під сумні пісні й думати, що любов — це завжди біль.

— Але що нам робити, якщо… іноді нерви не витримують? — тихо спитав чоловік.

— Говорити. Без крику. Пояснювати. Шукати компроміс. Якщо щось не подобається — записати «за» і «проти». І ніколи не карати тишею дитину за свої образи на життя. Вона не винна. Вона просто чекає, коли ви знову усміхнетесь.

Жінка витерла очі.

— Можливо, ви маєте когось, хто міг би допомогти нам розібратись?

— Так, — я дістала візитку Арсена. — Він психолог. Гарний. І людяний.

У цей момент до столика підбігла Єва — щоки рожеві, очі блищать.

— Мамо, тату! Я намалювала нас! — показала аркуш, де троє трималися за руки.

Я обережно відірвала сторінку з альбому й подала їй.

— Візьми, прикріпи на холодильник. І коли твоя мрія збудеться — приходь до мене знову.