Розділ 1. Під бій курантів

У новорічну ніч вони загадали одне бажання на двох — і навесні зустрілися, щоб воно здійснилося.

Саундтрек: «Новорічна» - GROSU

Кава: Капучино з апельсиновою цедрою і медом

За вікнами сипав тихий сніг — ніби хтось там нагорі струшував зіркові подушки. Київ гудів передсвятковою метушнею: запах мандаринів, вогники над головою, сміх, що летів у ніч.

А в Dream усе дихало затишком: маленька ялинка при вході, новорічні чобітки на книжкових полицях, імбирні пряники й кориця в повітрі.

Я сиділа за барною стійкою з капучино — спостерігала, як у теплі народжується диво.

Двері відчинилися, і разом із холодом до зали увійшов Костя — постійний гість, той, хто завжди казав, що знайшов тут «власну вулицю щастя». Пальто вкрите снігом, щоки червоні від морозу.

— Послизнувся і впав? — підняла я брову, глянувши на мокрі рукавички.

— Та де, — засміявся він. — Діти в сніжки граються. Потрапив під обстріл радості.

Я теж усміхнулася — крізь вікно й справді було видно білий хаос сміху.

— А Дарина де? — запитала буденно, але всередині вже щось тьохнуло.

Костя ковтнув повітря й дістав маленьку червону коробочку.

— Тому я тут, — просто сказав він.

І в цю мить стало зрозуміло: мрія наблизилась до фіналу.

* * *

Два роки тому. Новорічна ніч.

Костя стояв на балконі гуртожитку з келихом шампанського й кричав у повітря, що пахло салютами:

— Хочу знайти справжнє кохання!

А далеко на іншому березі Дарина у батьківській квартирі шепотіла:

— Хочу, щоб мене покохали по-справжньому.

Вони не знали одне одного. Але навесні доля завела їх під той самий дах Dream.

Він, високий і світловолосий, з очима, що міняють колір від сірого до блакитного залежно від настрою, поспішав на пари. Вона, тендітна, з рудою кіскою, що недбало спадала на плече, і завжди трішки замріяним поглядом — малювала в блокноті.

Їхні погляди зустрілися — й обидва відчули, що світ щойно підморгнув.

Перед тим як піти, Костя залишив напис на серветці:

«Якщо це доля — ми зустрінемось ще раз.»

Наступного вечора вони знову відчинили двері Dream. Майже одночасно.

І з того моменту з’явилось «ми».

Свята, сварки, примирення. Плани на майбутнє.

Dream став їхнім місцем сили — і сьогодні настав день великого кроку.

Я підготувала все: улюблена кава Дарини, свічки, столик біля вікна.

Андрій торкнув струни — музика зазвучала м’яко, ніби підтримувала намір.

Дарина ще не встигла зняти пальто, а Костя вже взяв її за руку.

Повільний танець - під їхню пісню «З якого ти поверху неба?». Два серця ближче. Світ стишився.

Коли мелодія стихла, він опустився на коліно.

— Станеш моєю дружиною?

Без пафосу. Лише правда.

Дарина прикрила долонею губи. Сльози теплом торкнулися щік.

— Так, — так тихо, що цей шепіт заглушив потім і сміх, і оплески, і “гірко!”.

Dream спалахнула радощами — чашки дзвеніли, вогники сміялися разом з усіма.

Я поглянула на Андрія і торкнулася своєї обручки на пальці. Усмішка — тиха, щаслива, впевнена в майбутньому.

Цієї ночі здійснилося бажання двох людей.

А попереду в Dream чекали ще сотні маленьких папірців з мріями — готових прокидатися під теплим світлом.