14.

Доки в кімнаті панувала мертва тиша, Рома мав час собі зізнатись: був би молодшим і не таким вигорілим, може навіть звернув би увагу на Асю, як на потенційну партнерку. Бо ж жінки, з якими цікаво — свого часу були його слабкістю. Доки не переситився стосунками в цілому, а от  по-справжньому такої щиро вигадливої не зустрів. 

А от Ася — то просто невичерпне джерело фантазії, як виявилось. Власне, жінка що пропонує на ній одружитись чоловікові, який виглядає як він, апріорі нудною бути не може. Та не настільки ж. 

І тепер, хоч і відчував, як його его самозадоволено підставляє промінчикам слави своє пузце, розумів, що Ася навряд чи здалась. Скоріше це — ще одна пастка, в яку він зі своєю простодушністю зараз і потрапить. 

— Гей? — він похмуро визирнув у вікно, на автівку і закрив важкі штори, тягнучи, як тільки може цінний час. — Наче ні. А маю на тебе дивитись?

— Я — Міс університет. Двічі!

— Ти Міс Катастрофа! Тричі! — буркнув, ховаючи усмішку.

— Ясно, гей, який соромиться зізнатись. Це тому ти й так легко одружитись погодився. Щоб прикрити свій тил, вибач за двозначність.

— Якщо тобі так, легше, думай, що гей. — відповів спокійно. Когось би може слова Асі зачепили, а його — тільки тішили. 

— І думатиму!

— Без проблем.

— Тобі що, все одно? — Ася аж оступилась, різко розвертаючись до нього. 

— Абсолютно!

— Не вірю! Доведи! — зробила ще кілька кроків і тепер стояла близько наскільки, що аж флюїди її люті Рома відчував майже фізично. 

— Довести, що все одно? — Роман з подиву з ноги на ногу переступив. – Як ти це собі уявляєш?

— Не знаю. Поцілуй мене!

— Що?? І як це доведе, що я не гей? — ну от, — подумав вражено, — як цій жінці вдається шокувати що-вільної хвилини? Це талант, чи дар, чи, може, прокляття якесь? 

— Ну… жінки таке відчувають.

— Я вже цілував тебе в РАГСі. 

— То не те! — тупнула сердито ніжкою. 

— То ти хочеш, щоб я тебе зараз поцілував? — перепитав, внутрішньо вже не розуміти, радіти йому, чи геть навпаки. 

— Ні, це ти хочеш довести мені, що не гей і що я тобі просто не подобаюсь!

— Я??? — тепер Ротвейлер і геть офігів від цього діалогу та контр-аргументів. — Я хочу тебе поцілувати?

— Ні, ти хочеш довести, що не гей. — вражала логікою і далі. 

— Окей. Добре. Хай так. Мені не важко і навіть не шкода, однак я не розумі…

Ротвейлер не договорив. 

Ніжні, тонкі ручки Асі обвили його шию, а м'які дівочі губи притислись до його, пошрамованих збоку, обрамлених колючою щетиною.

Роман би показав (що, бляха, він не гей), і відсторонив її обережно, але впевнено.

Він навіть знав і відчував вже, як це робить, однак…

Її поцілунок нагадав, як колись, після півтора-місячного сну на нулі на поплавленому карематі, їх раптом вивели на ротацію, дали відпустку в аж 5 днів. В кого були рідні — приїхали до них, а Роман та ще один побратим зняли номер в готелі. Люкс, бо нема чого втрачати і хто зна, скільки лишилось. І от те, свіже чисте простирадло нагадало зараз дотик до губ Асі — так несподівано приємно і солодко, що межа між сном і реальністю враз розтанула....

Від губ по всьому тілу пішли розряди. Гріли, запалювали, палили і спалювали його дотла, змушуючи забути про все на світі. Поцілунок — як смерть і нове народження, — закрутив у свій водоворот, змусив забути де він і хто він. І, головне — кого цілує. 

— Що ти в біса… — почав сердито, щойно Ася його відпустила. 

— Ти не гей, — натомість дивлячись пильно йому в очі повідомила вона результат свого “дослідження”. Однак, крім того, що досягла свого таки, цей висновок, схоже, її геть не втішив…

Не щоб театральна, але досить драматична пауза між ними двома повисла, як знак питання, або ж красномовно-кіношне: “Далі буде…”

— Ну от, переконалась, — хрипло видав Рома, вдихаючи, наче після затяжного запливу. — Так, я не гей. І в цій темі тепер можна ставити жирну крапку.

Глянув на неї примруживши очі, в погляді — іскри досади впереміш із чимось глибшим, чого він і сам в собі не хотів ідентифікувати.

— І ще, — додав тихіше, але з тією сталевою ноткою, від якої опоненти зазвичай губили всі свої аргументи і замовкали, — не провокуй мене заради розваги. Я не з тих, хто грається в такі ігри.

Ася не відводила погляду, але в куточках губ зрадницьки тремтіла посмішка — не весела, а та, що з’являється, коли людина отримує більше, ніж планувала, і не впевнена, чи це добре.

Він же відвернувся, зробив кілька кроків до вікна, спершись руками на підвіконня, щоб трохи охолонути. Серце билося ще швидше, ніж після тієї короткої бійки в під’їзді. І Ротвейлер відчував — небезпека тут криється не лише в переслідувачах і лютому татусеві. 

В його небезпеки — темні карі очі з бурштиновим відблиском і миле обличчя. Вона пахла небезпекою і трішки цитрусом, і навряд чи серйозно поставилась зараз до його погроз.