12. 

Всю ніч, а точніше, її залишки, Ромі снились жахи, наче з туману на нього вистрибує криваво-червоний бюстгальтер, кидається, як розлючений кіт, в обличчя, закриваючи все. 

Зі стогоном спробував вмоститись зручніше, коли вже світало, і жахи снитись перестали, зате почала — Ася. 

Уві сні вона обвивала його шию руками, закидала на нього вже обидві ноги, і…

І…

І прокинувся Рома від того, почув Асіне здивоване: “А ти де??”. 

Перевів очі на свій “ранковий привіт” у обтислих боксерках і, не знайшовши іншого виходу, притягнув до себе подушку у формі хмаринки, нею прикриваючись і вдаючи, що так і спав. 

— О, моя подушка. Сподобалась? — сонно і хитро примружилась Ася, старанно вдаючи, що щиро не розуміє, що ця подушка робить в Ротвейлера на колінах. 

— Гарна, — сковтнувши, хрипко відповів Роман. Сонна Ася зі трішки скуйовдженим волоссям виглядала… якось мило і беззахисно. 

Як новонароджене їжаченя, у якого голки ще м'які, але ось-ось стануть такі, що не підходь. Поверх білизни, яку він вже бачив, вона накинула легенький майже прозорий халатик, і ще й повноцінно його пояском не зав'язала. Звісно ж "випадково і ненавмисно".

— Як спалось? — усміхнулась ще загадковіше. 

— Норм. — коротко відповів, розуміючи, що вона вже остаточно прокидається, і тепер “кожне слово може бути використано проти вас”, як кажуть в  американському кіно. 

— А від дружини своєї, законної до слова, — підняла вгору вказівний палець, вже не приховуючи бісиків в очах та посмішки, — пішов чого? та ще й в першу шлюбну ніч, ай-я-яй як не гарно, Ротвейлере! 

— Ти просто… просто…. — Роман затнувся, а потім несподівано для самого себе видав, — Хропеш!

— Яяя??? — Ася від шоку аж похитнулась. Схоже, не очікувала такого підступного удару. 

— Ну, якщо тут не більше нікого крім нас не було, то так, на жаль — ти. — Тепер Ротвейлер відчув дві приємні речі: перша, що “мяч” був на його полі, хай і тимчасово, і друге — після діалогу з Асею подушка вже не була потрібна. Щоправда до другої бочки меду додав добру ложку дьогтю, подумавши, що після спілкування з татком Асі і ще парочки таких ночей, та подушка йому й взагалі більше ніколи не знадобиться. Не буде нею що прикривати…

Щойно Ася пішла у ванну, Рома, зітхнувши, почав натягувати джинси. Одночасно спробував намацати телефон, що десь безпомічно блимав на підлозі. Нарешті витяг.

Екран світився червоним: Молот (7 пропущених)

Щойно натиснув "прийняти", як почув:

— Ти що, (пі… пі…) наробив??! — загримів Костін голос з такою силою, що Рома рефлекторно відсмикнув телефон від вуха, але не встиг — бо, здається, вібрації цієї люті докотились навіть до душової, де чути було шум води та Асіне муркотіння-наспівування.

— Ти про що? — спокійно, наскільки це можливо, буркнув Рома, застібаючи ремінь, який вчора його ледь не підвів.

— Про клієнта! Про контракт! Він щойно мені дзвонив, Ромо! Що я йому маю сказати? Що ти одружився на клієнтці і повів його доньку на “шлюбну ніч” замість “у зону безпеки”?!

— Ми в безпеці, — крізь зуби відповів Рома. — Я контролюю ситуацію.

— Контролюєш?! — заревів Костя ще дужче. — Йому вже зранку охорона все заспокійливе знесла на стіл! Він сказав, або ти її вертаєш сьогодні ж, і скасовуєте цей прости господи, шлюб, або тобі  пі… пі…. пі… Сказав, знайде тебе, хоч під землею, хоч на краю географії!

— Я питав тебе вчора. Ти сказав, продовжувати виконувати завдання будь-якою ціною. 

— Та пі… не такою ж, пі….!!

— Не важливо. Я не кину її. — ця фраза прозвучала, як постріл і Костя на мить замовк.

— Та не треба мені пафосу! — “повернувся”, хоч явно був на межі. — Контракт в силі. Донька твоя — в сенсі, під охороною! Іди, упакуй її речі, і зникайте з міста на пару днів. Доки татко не охолоне. І, благаю, не дай їй строчити йому селфі в купальнику поряд з твоєю пикою з підписом “відпочиваю з коханим”.

— Прийняв. — коротко буркнув Ротвейлер і поклав слухавку.

Саме в цей вдалий момент двері душової відчинились, і звідти вийшла Ася — в рушнику, який не так закривав, як підкреслював усе, що мав би приховувати.

— О, хто це там тебе так палко вітав зранку? — хмикнула вона, втираючи волосся другим рушником. 

— Мій бос. — не бачив сенсу приховувати, відповів просто, глянувши на неї.

— Ааа, — вона примружилась. — Можна було здогадатись. Щось у нього голос не надто веселий був.

— У нього був валідол на сніданок. — Рома підійшов ближче, взяв її за руку. І, те що від дотику цього разу нічого не спалахнуло — дало зрозуміти, що “активував свій бойовий режим”. — Ми їдемо. Просто зараз.

— Що, на медовий місяць? — в очах Асі знову танцювали бісики.

— Назвемо це… евакуацією. — сухо відповів Рома, і її руку відпустив, бо не такий той “режим” і надійний, як виявилось. 

— О, Боже, який ти романтичний! Просто “містер зберемося за 3 хвилини і помремо красиво”.