9. 

Іноді ми думаємо про людей, гірше, ніж вони є насправді. Рома теж таким грішив, от і про Асю думав, згущуючи фарби до найтемнішого тону. А вона, побачивши його стан, врешті зжалилась, налила йому ще шампанського і навіть шматочок торта на тарілочку поклала. Свої колючки та фразочки, певно, вирішила для більш вдалого випадку приберегти, побачивши, що її новоспеченому “чоловікові” і так вражень на сьогодні забагато. 

— Я не їм солодке. — відсунув тортик. 

— А що їсиш? — спитала серйозно, певно, увімкнувши в собі господарочку.  

— М’ясо. Ну або що є. – швидко виправився. 

— Ммм… лизькнула крем з ложечки, — Справжній хижак! — не втрималась таки від коронних своїх фразочок. — А я не вмію готувати! — додала без краплі жалю. 

— Я і не прошу. — абсолютно спокійно відповів, бо він би, чесно кажучи, щиро здивувався б, аби ця шалена діва в чоловічій футболці, яка не прикриває практично нічого, зараз кинулась на кухню і почала йому вареники з картоплею ліпити. 

— І правильно робиш! — встала різко, підійшла до столику, взяла і влучно запустила по Роману пультом. — Телик. Можеш подивитись, а я зараз! — проінструктувала. 

— Окей. – погодився спокійно.
І… абсолютно не очікував, що за кілька хвилин з кухні долине такий апетитний аромат, що змусить його облизуватись, наче кота, перед яким хазяйські страви на столі стоять, а до них йому зась! 

Він не витримав. Те, що доносилось звідти, не могло бути просто ароматом якоїсь розігрітої в мікрохвильовці страви — там явно відбувалося щось серйозніше. І коли зайшов, очікував побачити щось кумедне — ну, наприклад, Асю, що намагається розібратись, як вмикається газ. Але замість того…

— То що… стейк?! — запитав шоковано.

Ася стояла біля плити, зосереджено перевертаючи лопаткою м’ясо на сковорідці, щось муркотіла-наспівувала собі під ніс і навіть не чула його. У тій же футболці — довгі ноги, скуйовджене волосся, легка посмішка… І виглядала вона зараз так, що Ромі закортіло вдаритись головою об стіну. Як можна було подумати, що вона легковажна чи порожня? А що готувати не вміє — обманила, чи пожартувала. 

“Ти — ідіот”, — подумав сам про себе, не відводячи погляду і підійшов ближче. Просто постояти поруч. Просто… подивитись. Ну, хоч трохи. Бо вигляд все це мало — як сцена з якогось фільму, де герой щойно розуміє, що всі його уявлення були — лайно.

Ася різко розвернулась, притиснувши долоню до грудей… його грудей.
— А чого ти тут ходиш, як тінь? — її голос трохи здригнувся. — Оох, ну й налякав!

Рома не відповів одразу. Він дивився в її очі, і мовчав.

Її рука ще лежала на його грудях, а серце гупало як скажене. І його, і її. І жар від дотику прошив його наскрізь.

— Я думав, тебе налякати неможливо, — згадав, нарешті, як говорити, — Прийшов вибачатись, за те, що думав, ніби ти куховарити не вмієш. Я — офіційно вражений.

— Приймається, — усміхнулась Ася. — Але…

— Що?

— Враження — то ще не вечеря. Сідай. Через хвилину буде готово. Але шампанське — твоє завдання.

Він обережно відійшов, усе ще трохи розгублений. І вже точно не міг вирішити, що його підкорило більше: той стейк, аромат якого зводив з розуму… чи вона сама — така неймовірно справжня і без колючок навіть домашня… 

Вечеряли мовчки. Ротвейлеру здавалось що такого смачного стейку він ще в житті не їв. І хоча шампанське до нього не дуже пасувало — запивав ним, аби трохи загасити пожежу і спецій, яких Ася щедро насипала, і власних абсолютно незрозумілих почуттів. 

Напруга навіть трохи відступила. Їв, і відчував, як розслабляється, геть забувши, що з Асею цього робити не можна. 

— Ну на сьогодні досить! — підвелась вона різко. — Я спати! І тобі раджу, завтра день складний! — додала. 

Рома так з виделкою і ножем і застиг. 

Спати… Ага… А ліжко то одне!

Поки переварював і стейк і інформацію, Ася пірнула під ковдру, покрутилась там трохи, а потім влучно запустила в нього футболкою, яка пахла нею і була приємно теплою. 

— Добраніч! — кинула насмішкувато і повернулась на бочок, мило підклавши руку під голову…

Тиша вночі — то має бути про спокій та затишок про відпочинок та відновлення сил… Власне, для Романа так зазвичай і було. Незалежно від того, наскільки складне завдання, як довго воно триває, та чи відомо — що буде завтра, — Ротвейлер вмів вимикати всі зайві думки та чуття, залишаючи тільки пильний, майже звіриний слух — і відпочивати. 

Це вміння було його скарбом і тим, чим він завжди гордився, бо ж знав — без якісного відпочинку неможливо якісно працювати і, тим більше, думати. 

А подумати йому треба було, бо він вже й не памятав, коли так втрапляв в халепу, абсолютно не розуміючи, як то трапилось і, що найгірше, як тепер з цього лайна вибиратись. 

Від досади і гіркоти Рома ледь не застогнав, підводячись з канапки, на якій сидів. 

Ася затихла в спальні, навмисно двері не зачинивши. Видно було, як її кучерява голівка мирно лежить на подушці, наче то не в ній кілька годин тому визрівали шалені плани та ідея запропонувати одруження з ним. 

Хоча… він теж добрий. Як взагалі на таке міг погодитись? І відмаз, що то все заради справи — якось не дуже й працює… Але то потім. Все потім, на ранок, бо ж як не поспить — буде нездатним рухатись і думати взагалі.