7.

Життя така цікава штука, що любить гепнути по голові саме тоді, коли ти цього найбільше не чекаєш. Рома чекав завжди і оптимістом ніколи не був. Але таке спокусливе, солодке і бажане слово “пенсія” та ще й на етапі повного вигорання, надто вже занурило його в теплу ванну ейфорії і надії на спокій та затишок. Тому й втрапив тепер в те, в що трапив. В результаті віз… боже, дружину...? Правда?? 

Правда. 

Лише кинувши косий погляд на Асю, зрозумів – це йому за всі гріхи, погані вчинки та ще за те, що циганкам-псевдо-ворожкам замість грошей кидав похмуре “Йди працювати!”. 

Мабуть, саме вони його й прокляли! Так, це їх засмаглих рук справа! 

Але при цьому, – глянув на Асю ще раз – так відразу і не скажеш. Вона з виду мила, гарна, розумна. Звісно, стрункі ніжки, пухкі губи і темні очиська в яких втонути можна – то до біса сексуально. Але гострий розум, який вона, попри свою показову легковажність та легкі нотки божевільного авантюризму мала – то те, від чого свого часу Рома просто божеволів. 

А потім трапилась йому Наталя. Висотала нерви, випила всю кров, розбила серце – і він зрозумів, що стосунки не для нього…

За цими сумними роздумами, якщо навігатор на телефоні Асі не такий же шалений, як і вона, вони проїхали вже пів дороги до її квартири. Ася мовчала зосереджено, і Рома знову – фатальна помилка! – дозволив собі розслабитись. 

***

Ася вийшла з магазину, притискаючи до грудей великий торт у прозорій коробці, пляшку шампанського в іншій руці, а між пальців затиснуті три сріблясті кульки на стрічках з написом "Just Married!". На обличчі – повна рішучість і якийсь істинно-дитячий захват. Її коротке кучеряве волосся злегка розтріпалось від вітру, щоки горіли, очі блищали, наче вона щойно виграла в лотерею.

Рома сидів у машині з відкритим вікном, ледь жуючи жуйку, і, щойно побачив її з цим "весільним комплектом", ледь не вдавився.

– Що. Це. Таке? – його голос прозвучав так, ніби вона вийшла не з тортом, а з крокодилом на повідку.

– Це? – Ася зробила великі здивовані очі. – Це святкування! Торт, шампанське, кульки – ну як же без кульок! Ми ж одружились. Тепер медовий місяць, офіційна частина, фотосет і шампусік.

Рома витріщився на неї так, ніби на хвилину втратив орієнтацію в часі й просторі.

– Ти зараз серйозно?

– Абсолютно! Я ж тобі казала – мені потрібні фотки. Красиві. Весільні. У соцмережі, на конкурс, на майбутнє. І ще – якщо я не проживу зі своїм чоловіком хоча б місяць – я програю спір.

– Ти знущаєшся, – пробурмотів він, витираючи лице рукою, ніби сподівався стерти з реальності це "весілля".

– Та ну тебе, – засміялась Ася, обіймаючи торт. Ти, хоч і похмурий, як ведмідь з карієсом, але, чорт забирай, фотогенічний! Думаю, ти прекрасно виглядатимеш у кадрі. Такий типаж – загадковий, трохи грубий, з вилицями, що можуть порізати повітря. Ну, гріх цим не скористатись. А ти мовчи, сідай рівно – ми зараз їдемо на фотосесію. Мої подружки від заздрощів луснуть!

– Не вірю. – видихнув, запускаючи двигун. – Нема в тебе подружок. 

– Ти козел! Це було… 

– Правдиво. З твоїм гострим язичком тебе може витримати лише кіт! 

– Мій кіт… втік минулої весни, – Ася зробила скорбне обличчя. 

– Співчуваю. 

– Я пожартувала!

– Значить, я співчуваю котові… Господи, – простогнав Ротвейлер, перекладаючи торт на панель, аби Ася зручніше сіла. – За що мені це?

– Ще не знаю. Я взагалі тебе не знаю. Але думаю за один з смертних гріхів – зневіру!

– Зневіра – не один з семи смертних гріхів. 

– А ти – зануда! – фиркнула Ася, викладаючи гарні ніжні звично, на панель авто. – А тепер – поїхали святкувати нашу любов, Романе! В нас тільки є місяць і він буде незабутнім!

– Цього я й боюсь, – приречено кивнув Роман…

В цю ж мить дзеркало відбило світло агресивно-ксенонових фар і позаду пролунало гіпер-голосне “Бі-бііііп!”.

Рома зібрався миттю. Нутром відчув, що зараз, схоже, буде весело. І, коли здоровенна махіна позаду, схоже більша на “Камаз”, ніж на позашляховик, гепнула його новенький “Джип” в бік, спихаючи з дороги – передчуття підтвердилось. 

“Джип” смикнуло вправо, так, що Рому мало не знесло з крісла. Дзеркало з глухим хруском відлетіло кудись у кювет. Рома встиг лише крикнути “Тримайся!” – і натиснув на газ.

Ася, хоч і зазвичай мала язик гостріший за скальпель, не сказала ні слова. Лише міцно вчепилась у сидіння, ніжки з панелі забрала й мимоволі прикусила губу. Очі – круглі, здивовані, але не злякані, а торт, як не дивно, все ще тримала. Рома краєм ока відмітив: тримає навіть дуже дбайливо.

“Камаз-перевертень” позаду йшов за ними впритул. Асі здалося, що він навіть ревів сердито. Наче мав на них особисту образу. Але Рома був уже в режимі “профі”: очі, як рентген, рухи – точні, без зайвих жестів.

– Тримай сумку і торт, – кинув. – Якщо вріжемось – хоча б святковий настрій вціліє.

– Ти серйозно?! – Ася такого, схоже не чекала. Чорний гумор - то більше її парафія була.