3. 

Рома недарма мав прізвисько Ротвейлер. І не тому, що воно було співзвучним з його Іменем/Прізвищем (Рома Веллер), а тому, що він дійсно чимось нагадував пса цієї породи – уважний і похмурий, з виразом обличчя, на яке дивишся і не надто й бажаєш опинитись з ним по різні сторони барикад, зосереджений, впертий і непохитний – його важко було чимось здивувати. Але цій дамочці вдалось, що тут скажеш. А головне ж – поставила його в такий тупик, що на обличчі в нього просто світилось “шах і мат”. 

Звісно, ніхто при здоровому розумі та тверезий голові на таке не погодиться. Тим паче після ремарки про “трьох наречених”. Але… в нього завдання. І себе він перед дамочкою засвітив, а якщо відмовить, то вважай, завдання провалив. 

Останнє перед заслуженою пенсією, чорт забирай! 

Від досади Ротвейлер видихнув різко і глянув пильно просто в шалені її очиська, що горіли  нетерпінням і адреналіном. 

– Нащо тобі те “заміж здалось”? – спитав грубувато. 

– Не твоя справа! – огризнулась різко, але потім правда, наче й пожалкувала, бо ну не в її ситуації зубки показувати. – Вагітна я! – випалила і опустила очі, однак зробила це так картинно, що Роман їй, звісно, не повірив.

Тому примружився. Не те щоб його часто дурили – він був із тих, кого складно обвести навколо пальця. Але тут… Тут перед ним стояла Ася. Жінка, що змогла за якихось десять хвилин викликати в нього цілий спектр емоцій – від щирого бажання сьогодні ввечері випити щось міцніше, ніж остогидла кава, до легкого потягу запхати її в багажник, щоб просто трохи… помовчала.

– Вагітна, – повторив він, повільно, майже смакуючи це слово, як якусь екзотику на язиці. – І який термін?

– Ти що, гінеколог? – Ася сіпнула плечем, але очі її зрадницьки кліпнули.
– І на півставки ще й екстрасенс, – гмикнув він. – І бачу, що або ти мене за дурня маєш, або реально з глузду з’їхала.

Вона відвернулась, демонстративно зробивши вигляд, що ображена. Хоча Рома бачив – ледь стримує іронічну посмішку. Те саме зарозуміле лукаве пташеня, яке думає, що виграло партію у шахи, поки суперник просто рахував, як її краще обійти на його ж таки шаховій дошці.

– То одружишся зі мною, чи ні? – тихенько, але явно провокативно, кинула через плече. – Не візьмеш на себе відповідальність? Залишиш бідолашну жінку з трьома дітьми на руках?

– Вже трьома? 

– Ну добре, поки з нулем. Але я тільки розігріваюсь! – І тут же повернулась до нього з нахабною посмішкою.

Ротвейлер провів рукою по обличчю. Колись він мав плани на старість. Спокій, гараж, пиво в холодильнику, рибалка з ранку.
А тепер… тепер він дивився на шалену ляльку з добіса спокусливою фігуркою під білою сукнею та з босими ногами, яка не боялась ні його погляду, ні ідіотських наслідків власних слів.

– І як це у вас, у вагітних, працює: спочатку граєш у рулетку, а потім шукаєш дурня, який прикриє? – перегнув, звісно, але що вже тут.

– Гаразд, не вагітна я! – пирхнула сердито, мов люта хижа кішка.

– Чудово. А заміж тоді навіщо? 

– От бачиш, я тебе вже зацікавила! – вона зробила крок ближче, зухвало підняла підборіддя. – Зачепила, значить. Інакше б уже зник у диму, як справжній вовк-одинак.

Рома матюкнувся про себе.

Ні, ну нормально ж усе було. Завдання просте: отримати інформацію, слідкувати, у випадку чого захистисти. Нічого ж не віщувало бурі і такого божевілля!

Але це божевілля мало запах парфумів, смак виклику і голос, що його дратував до такої міри… що аж хотілося затулити їй рота чимось міцним. Губами, наприклад. Своїми… Від такої крамольної думки розлютився ще більше. І що тільки в дурну голову прийшло! Мало тобі, Ромо, проблем з жінками? 

– У тебе дві хвилини, – сказав нарешті, аби перервати незручну паузу.

– На що? – підняла одну брову. 

– Щоб придумати нормальну версію, перш ніж я візьму тебе на буксир і здам психіатрам. Бо якщо ти справді вагітна – ми їдемо в лікарню. Якщо брешеш – у тебе буде нове хобі: мити мій джип зранку і до вечора, поки не визнаєш, що Ротвейлер – це не ім’я, а доля.

– Чорт, – прошепотіла вона, але не відійшла. Навпаки. Підійшла ще ближче. – А ти мені подобаєшся. Зовсім не мій тип, але у тебе… добрі очі.

Рома скривився.

– У мене добрі?..

– Ну, як для Ротвейлера, – підморгнула вона. – І ще... я не вагітна. Але тепер ти точно мій чоловік.

– Твою ж… – пробурмотів він і точно знав, що ця місія буде його останньою. Якщо не по службі, то по нервах – точно. Вони були на грані. 

– Чому ти так впевнена? 

– Ася не помиляється! 

– Хто така ця Ася? 

– Я! – тицьнула себе в груди пальчиком з нюдовим приємним манікюром. 

– Окей, Асю. Часу в мене небагато. Кажеш мені причину – і я обіцяю подумати. Не кажеш… – багатозначно замовк, але ця пауза її не злякала. 

– Я… заклалась на велику суму, що до кінця липня вийду заміж! – випалила. Що ж, це схоже на правду. Від такої шаленої можна подібного очікувати.