Тринадцять днів потому

Дзвінок збудив ще до світанку. Звук не схожий на будильник — отже треба бігти в коридор. Хто прийшов???

Велюрова піжама не змушує згадувати за халат — можна прямісінько з ліжка бігти хоч на край світу і не соромитися. Зараз же вскочую на ноги та вишмигую зі своєї кімнати.

А раптом там він!.. Хоча, навряд чи.

Вже тринадцять днів не бачились та й в цій квартирі ніхто не згадує навіть словом його. Емма наполягала в правдивості своєї версії щодо моєї лихоманки та довгого сну. В квартирі жодної ознаки боротьби — все на своїх місцях, то ж свою співмешканку я не наважилась більше дорікати.

— Сію, вію, посіваю. З Новим роком вас вітаю! — Олег вже встиг розкидати жмені зерна по подлозі в коридорі і тепер розувався.

З кухні вже стигли вибігти Емма з Мартою. Напередодні домовилися, що Марта ночує сьогодні у нас, а рано вранці, оскільки посівають лиш чоловіки, коли обійде всю рідню зі своїми вітальними посіваннями, до нас на сніданок підтягнеться і Олег. Тепер подружжя, воз'єднавшись, цілувалося та прямувало до кухні.

От би й мені так зустрічати свого чоловіка. Та, імовірно, не для мене це. Одного вечора достатньо.

— Улянко, йди до нас! Чого там стала, як засватана? — гукає, знов взявши керування застіллям в свої руки, Марта.

— Вже тут, — слухняно приєднуюсь до юрби, що вже розмістилась за столом на кухні.

Аж раптом — знов дзвінок спрацював! Ще й "дзелень" повторюється щосекунди все наполегливіше.

Серце захололо. Ні вдихнути, ні видихнути. Невже!?.

Емма швидше за мене, скориставшись моїм моментним ступором, — вже відчиняє двері. Пшениця щедро засіває наш коридор вдруге чоловічими руками. Незнайомими.

— Сію-засіваю зерня на паркет, щоб розквітла доля, як троянд букет! — голос також незнайомий зовсім.

Емма загадково усміхається і пропонує гостю завітати на сніданок:

— Проходь — всі вже зібралися. Познайомлю.

Мені не подобається, як лагідно сковзають пальці незнайомця по червоним пасмам моєї співмешканки. Кирило ніколи собі такого не дозволяв, бо Емма не в захваті, коли торкаються її волосся.

— Ось ти і потрапив в пастку до найкращих подруг, милий! — сміється. — Знайомтесь — це Борис. Ми познайомились тиждень тому і... само собою якось склалося, що закохались і...

— І я зробив моїй Еммочці пропозицію, — договорив за неї Борис. — І доброго здоров'я, чесному панству.

Солодка парочка натягнула посмішки до вух та тім'ячка. Несподівано, звичайно. Не здогадувалась, що "подруга" здибала нового кавалера.

Швидко ж забула вона своє колишнє кохання, за котрим навіть не плакала. Далебі, чого ж сумувати за тим, кого навіть не кохаєш. Не те, що деякі...

Перші два дні я ще чекала, прислуховувалась до кожного кроку за вхідними дверима, безсонні ночі на кухні стрічала, інколи пускала сльозинки. Наступні шість днів намагалася прийняти невтішну реальність, все ще шукаючи варіанти пояснень.

Останні ж п'ять днів — просто згадувала, з усмішкою задоволення, як мені було добре, коли...

Та одними спогадами життя не наповнюється! Зі знекненням свого "коханного на один вечір", я змирилась, але далі вирішила змінити своє життя.

І ні — сном це точно не було! Інакше як пояснити, що в мене затримка? Вчора, до речі, придбала тест в аптеці.

Здається, тепер я розумію, про яке продовження кохання йшла мова в Кирилових зізнаннях.

Тепер же залишається сховатися подалі від таємничих Емм, непроханих замовлень на ім'я Астронавти, Барони і взагалі від усіх. Мабуть, це вже останнє моє свято у колі моїх шкільних подруг і їх половинок, про що вони ще не знають.

Віднині, коли і я більш не буду самотньою, то і мені треба влаштувати своє життя. Бажано в іншому місті. Квиток на потяг вже придбала, про аренду квартири також домовилась через знайомих.

А вони хай собі святкують і п'ють. Я своє щастя вже випила — і мені сподобалось. Навіть мріяти почала. Звичайно, не про усілляких чоловіків — ні в якому разі! Їх мені вистачило.

Та, можливо, колись ще навіть спробую загадати бажання у новорічну ніч — та вже буду готова до непроханих гостей. Можливо, гість буде, все ж таки, навіть дуже проханим. Можливо, він не забуде представитись замовленням під номером сімсот сорок. Можливо, його очі нагадають мені холодні зорі...

Залишити чи вдруге прогнати свою мрію — вирішу потім, а наразі — залишу відкритими лиш безліч питань. Може хтось, колись і відповість на них.