Дванадцять варіантів

Легку плівку сну тривожить прохолода. Змерзла жахливо! Дрижу всіма кінцівками, зубами, суглобами.

— Слава Джоані! Жива! — здивував неочікуванністю голос Емми за моєю спиною.

Гадиянова ж душа! І коли вона встигла зайти? Зараз чуба повисмикає за те, що я тут розділила ложе з її...

Обмацую ліжко, роздивляюсь його, але не знаходжу на нього нікого і нічого, крім своїх частин тіла.

— Я так непокоїлась твоїм станом, — Емма втішно доторкнулася моєї руки, сидячі на стільці перед моїм ліжком. — Ти вся горіла жаром!

Це подруга встигла добряче хильнути чи продовжує спектакль для одного актора?

— Ти проспала 18 годин! Як ти почуваєшся зараз?

Вона точно випила не менше літри і тепер робить з мене дурепу, знущаючись. Ще, мабуть, й градус підняла своїм улюбленним віскі.

— Обійдусь і без твоєї акторської гри. Де Кирило?

— Чого це ти ним цікавишся? — очі блиснули дивнею тінню таємниць. — Я нарешті наважилася його прогнати. Ми розлучилися. Правда, не пам'ятаю точно, як це сталося — але рано вранці він пішов. Я видалила номер його телефона і не дзвонила більше йому, як і він мені.

Емма говорила врівноваженно та спокійно, ніби це щось буденне, ніби вона кожен день рве стосунки.

— Неправда! Котра година зараз?! — б'ю сполох, вбачивши в історії стерви обман.

— Восьма вечора. Перше січня 2013 року.

— Отже, ще годину тому він був тут! То де подівся?

Все ж вирішила допитатись і будь що буде! Захоче погратись — нехай й далі прикидається. Поглузує? Ну добре, нехай! Звинуватить у зраді? Що ж, має право. Тільки б відшукати коханого...

— Ото добряче ж тебе вштирило! Вдень температура була за сорок. Фельшери швидкої допомоги, яку я викликала, збили не повністю мабуть... — замовкає, роблячи паузу. — Не знаю, що тобі наснилось, але тобі було дуже зле. Цілий день проспала.

— Не цілий! А як же кур'єр, що представився моєї мрією номером сімсот сорок, і наші ігри на бажання, котру вигадала ти!?! — витріщаюсь на неї. — Я ж тоді не спала і все добре пам'ятаю! І Кирило був тут донедавна!

— Ти про що? Який кур'єр і які бажання?! — й далі продовжує грати свою роль. — Опівночі ми випили шампанського і тобі стало зле. Ти пішла спати. Потім пішли додому Марта з Олегом, а невдовзі я виставила за поріг і Кирила. Вже в обідній час, коли встигла виспатись, я забила на сполох через твою відсутність. Ти дуже довго спала й палала! Від температури твого тіла можна було смажити і шкварити будь-яку яєшню чи рагу! Я викликала швидку, робила тобі компреси, поки ти тут билася в лихоманці та мареннях!

Оскільки я індивід з особливо яскравим скептицизмом, то мені важко повірити в цю маячню. Скоріш за все вирішила розіграти мене. Такий собі спектакль — не занадто вдалий.

— Ти мені брешиш — я бачу.

— Я мало не зійшла з розуму, чергуюючи біля твого ліжка, а ти мене звинуватила у якійсь брехні! Температура ще не спала, очевидно. Ліки треба випити!

Продовжувала схвильована власниця червоних кучерів, але слухати її далі я не збиралася — треба наздогнати Кирила. Чує серце, що наша колишня його виставила за поріг кілька хвилин тому, а тепер вигадує всіляку-всячину, аби я не встигла наздогнати. А він, в цей час, мабуть мене чекає за дверима чи біля під'їзду!

— Ти де зібралась? Я зараз чай з малиною принесу!

— Ну то йди! — натягую теплий флісовий костюм. — Мене від холоду трусить — от і вдягнусь тепліше і далі під ковдру.

Але, звичайно, просто підіграла їй своєю фальшею. Поки не щира подруга недовірливо виходить із моєї кімнати і прямує в кухню — мерщій хватаю свою куртку, взуваюся і вириваюся з тісної квартири.

Ураганом лечу сходами з третього поверха, мало не вибиваючи двері в під'їзд, в надії, що...

Та ні — на жаль, на лавках ніхто не сидить. Став би він чекати біля під'їзду та рюмсати увечері, коли надворі -15°, перетворюючись в справжній айсберг! Вірогідно пішов додому.

А де він мешкає? Чи є в нього родичі, батьки, брати? От цим я ніколи не цікавилася. Знаю лише, що працює оператором абощо в денні та нічні зміни.

То, можливо, ніхто його не проганяв, а він просто поспішив на роботу? Ще ж дивно шепотів мені, що мало маєм часу...

А може Кирило по добрій волі так вчинив? Може, Емма дійсно нічого не знає, тому мої патлі досі не вискубала. Чорнявий залицяльник говорив, що Емма його ревнувала і через це отримувала по заслугам прочуханки.

То він бабій? Який би ще чоловік наголошував, що мало не всі жінки світу ладні все віддати за одну ніч з ним?

От же ж наївне кошеня! Попалася в клітку звіра.

Ти моя обрана! Кохана! — тьфу! Всі слова лиш задля пів години насолоди чужим тілом.

Але чому тільки зараз він прагнув мене зацілувати? Чому раніше не зробив? Можливостей було чимало та тільки ми один одного жахалися і гиркались завжди.

Однак, і з Еммою вони спілкувались не напрочуд ніжно, а подекуди навпаки агресивно. То може даремно картаю себе і злюся на нього?

Емма! До сьогодні я й гадки не мала, що вона має купу таємниць! Хто його зна, що керувало нею, як знайшла свого хлопця у моїх обіймах.

Ой-йой! А, часом, не зарізала вона його ножем чи не здавила горло?!? Треба було вчинити білш розумно і оглянути всю квартиру, чи немає ні в якому куточку тіла без ознаків життя, чи калюж крові...

Ну це вже перебільшую! Не може такого бути.

Де ж шукати? Куди піти?

Якщо йому тільки не байдуже і він не спокійно попрямував додому, то може...

То, може, він пішов шукати квітковий магазин і зовсім скоро повернеться сюди з букетом червоних троянд!?! Ото Емма буде заздрити! Ніколи не бачила, щоб вона приносила додому букети квітів. Ні, Кирило їй точно їх не дарував. А мені подарує!..

... Подарує? От, мрійниця. Гляди ж, бо ще задубієш тут, поки дочекаєшся такого дива...

Може даремно все це? Може Емма пробачила все йому, але, при умові, що він більше ніколи не попадеться мені на очі? І він так легко мене відпустив...

Дідько! Ще й сирена швидкої допомоги лякає тут, кружляючи по вулицям!