Одинадцять поцілунків

Він піднявся з колін і притискає мене так цупко, що дихаю через раз. Переплітає наші тіла і мені одразу стає... холодно. Дивна реакція на... наш перший поцілунок.

Правдоподібність цій пристрасті все ж якась була. Лід поступово танув і губи пеком пекли.

Зволоження моїх губ пройшло досконально! Міцно тримаючи мене за підборіддя лівою рукою, а правою обгорнувши талію — він змусив мене підкоритись.

Й гадки не мала, що він зуміє так віртуозно запалити в мені ґніт не лиш моєї безмежної ненависті, але й сентиментального щастя.

Нарешті зупинившись, але ще не відсторонюючись, гіпнотизує своїми сріблястими зірками, які скипень обміняли на теплінь.

Бачу його ніби наяву. Відчуваю його дотики і те, як стукають наші серця.

— Чому ти навіть сама собі не дозволяла мріяти? — говорить його досить реалістичний голос.

Знизую плечима й соромлюсь підняти очі. Й куди поділась та, що ладна була вирвати серце вороже?!

— Боялася... — відповідаю чесно, бо ж це всього лише сон — тут можна, бо ніхто не образить.

— Чого?.. Чи кого? — додає обережно.

— Тебе, звичайно. Я вважала тебе мало не вбивцею.

— А чому ж зараз не вважаєш? Чому дозволяєш тебе цілувати.

— Не знаю, — знов понизую плечима і метеляю головою в різні боки. — Найгірше позаду.

— Ти боялась мене, через побиття Емми? — чи то підколює, чи питає, з виразною усмішкою до вух. — Вона змушувала. Все навмисне робила.

Робить крок назад, послабляючи обійми.

— І це вона змусила зробити тобі боляче, насміхатися.

Розумію, що приємний сон лікує, заштопує ще свіжу діру в серці. Як би ж то так він сказав в реальності:

— Насправді я тебе кохаю! Правда.

Припадає до моїх вуст обпікаючи своїми та згрібає в оберемок. Другий поцілунок дарує нові відчуття.

Ну то й здійснилося новорічне бажання вже точно! Навіть не один, а цілих два рази залоскотали губи мого милодана.

— Коханий, я хотіла б, щоб ти був моїм.

Мені знов закортіло втрєтє бути цілованою ним. Виконує своє бажання, а він й не проти. Ще й хутко підхоплює мене на руки, ще міцніше притискаючи до себе.

— Ревнуєш? — усміхається задоволенно.

— Завжди ревнувала.

— От і Емма мене ревнувала. За це їй і діставалось від мене.

Захотілось відсахнутися від нього, звільнитись від цих обійм. Серце забилось скоріше.

— Пояснюю, — здогадується, уважний, про мою втрачену нитку розуміння. — Мій номер сімсот сорок. Нас, Заряджених Позитивом, не так вже й багато. І моя особливість — в довершених генах. Від мене може народитись найособливіша дитина.

Маєстро, скоріше, заплутування, аніж пояснень, губить ще більшу частину мого розуміння. То я мабуть остаточно схибилась.

— Якщо коротко, то... За одну ніч зі мною могли б повбивати одна одну половина всіх жінок світу. Якби знали, що я існую і де мене шукати, звичайно.

Нічогенький такий поворот. Самовпевненність чи шизофренія? Чим його лікувати потім? А як і мене гамселити почне, а я з войовничої баби в звичайну, м'ягкотілу перетворюсь?..

Та вже перетворилася. Ще й від нього залежу, бо він тримає мене своїми руками і не відпускає.

Треба заспокоїтись і згадати, що це всього лише навсього звичайний сон. У сні може трапитись будь що. Навіть четвертий поцілунок.

З кожним разом, щоправдо, вуста партнера все морозніші на дотик. Та й руки, і тіло його ніби покривається тонкою плівкою криги.

— Я мало не збожеволів, ревнуючи тебе до цього виродка! — все ж зізнається мій коханець, чи хто він взагалі мені, після чергового цілунка.

Опускає мене на моє ліжко, заривається руками у моє волосся, вдихає його аромат, нахилившись наді мною.

Дивно, я також відчуваю його терпкий аромат парфумів. Їх я добре запам'ятала ще з першої зустрічі тоді. До того ж, він їх ніколи не змінював.

— Його викликала Емма. Вона випробовувала мене на витримку і тебе намагалась збити з пантелику.

Слухаю "казки" зі сну, згадуючи, що локшини вже мені навішали звечора. Але у сні можна. Нічого страшного.

— Отоді я й зрозумів, що нікому не дозволю торкатись тебе. Бо я хочу це робити.

Відповідно до своїх слів — вп'яте прилипає губами до губ, а руки пускає бігати по моєму тілі.

Відчуваю спокусливі дотики. Не пручаюсь, сподіваючись на продовження. Про таке я можу лиш мріяти — то ж хоча б у сні насолоджусь.

— Я покохав тебе ще з самого початку, але той контракт зв'язав мені руки умовою, що не можна закохуватись... в будь-кого, крім неї. З тих пір я став іншим, грубішим, дикішим, сам для себе нестерпним. Але все, що я хотів — це бути поруч з тобою. Це було складно приховувати, але я старався.

Шостий поцілунок потужно прогримів пристрастю ще нестримнішою, ніж раніше.

Він влігся поряд зі мною, впритул тіло до тіла, повністю заволодівши моєю уявою, бажаннями, відчуттями.

Хватаючи ротом повітря, робить перерву. Спирається на лікті і пильно стежить за коливаннями моєї грудної клітини.

— Я мав знайти тебе раніше.

Торкається середини мого підборіддя і веде пальцями лінію вниз, через шию, груди, живіт.

Якщо він називає себе диким, то я зараз не краще нього — щось дике народжується і в мені.

Згортаю своїми руками його лице, впиваючись наступним поцілунком — довгим, шаленим, гарячим.

Всього на секунду відпускаю його вуста і вони швидко охоложуються. Торкаюся знову, але так — встигли змерзнути.

— Ти не реальний. Ти лиш в моїй уяві.

— Ні! Я тут! Я поруч з тобою!

— Ти сон, — жалю його знедолені очі правдою.

— Ні. Ні! Довести?

Кирило зі сну намагається довести свою реальність. Дійсно щось на кшталт фантастики.

Він підхоплюється на ноги, вмикає ліхтар на мобільному телефоні і шукає вмикач. Як тільки світло розфарбувало кімнату в природні кольори — знаходить настільний годинник і вручає мені.

— Дивись — сьома година вечора. І сюди дивись, — тицяє на екран свого телефона. — Сьома година вечора. І на свій телефон поглянь — там також буде сьома година!