Десять годин

Поки ще потічки сліз тримались в очах і мала змогу рухатись — якомога скоріше залишила вітальню і зачинилась у ванній.

Люблю плакати під звуки контрасного душа і вигинатись, то від гарячих, то від льодових капель. Та сьогодні, в цей фатальний день, процедура була на жалі леза — так я ще ніколи не ревіла.

Це ж треба так рішитися тями, щоб сказати і щоб навіть наважитись думати про таке!!!

Безголова! Що з тобою? Втратила пильність, виставила себе посміховиськом. І навіщо все це? В результаті все одно скигляю у ванній.

Але насправді, моє найпотаємніше бажання — бути на місці Емми. Коли я писала цієї ночі бажання про "милодана" — мала на увазі саме Кирила. І все, що я хотіла від нього — хоча б один поцілунок.

Знаю — бути коханкою чи розбити пару напрочуд принизливо. От тому я тихцем лиш мріяла і безмежно злилась на Кирила, що він досі з нею, а не зі мною.

Я цуралась цих думок, але заживо горіла в полум'ї ревнощів, коли знала, що через стінку Кирило обіймає та цілує обличчя Емми. Я німіла, коли своєю байдужістю Кирило створював між нами айсберги непорозуміння...

Ой. А що він сказав про мого колишнього хлопця?

Ми з Антоном зустрічалися більше двох років. В цілому, в мене не було до нього претензій, окрім невиконаних обіцянок — то забував, про моє день народження, то обіцяв завітати у гості, але не приходив, іноді навіть не попереджаючи. Завжди в нього з'являтись справи важливіші за мене. Я тоді не тримала на нього зла, прощала.

Коли ж Емма вперше привела Кирила до цієї квартири — все змінилось. Антон почав мене дратувати, як і Емма, Кирило, колеги на моїй колишній роботі, мої підбори, собака сусідки по під'їзду.

Одного дня я змінили місце роботи з одного супермаркету на інший, а наступного дня — Антон зізнався у своїх зрадах та походеньках на побачення, через які він й забував про мене.

Тоді винести все те горе було вкрай складно, але я обрала шлях злості — і нікого не підпускала до себе. До сьогодні...

Може, то кригою покрита завжди була я, а не Кирило?..
Він сказав, що то його рук справи — Антон збрехав мені. Невже не зраджував, а лишень послухав Кирила? Але навіщо цей наклеп?

Навіщо потім було сміятись мені в обличчя? Заради чого?..

***

Вдосталь намокнувши, що аж подушечки пальців на ногах та руках побабіли, навшпиньки прокралася в свою кімнату.

Минуло години дві. Туманий ранок освітлив тиху квартиру. Цікаво, він залившися чи вже пішов геть?

А втім — яка мені різниця. Щербата доля не дає бути щасливою. Та й взагалі я не вірю ні в неї, ні в що інше.
От візьмемо, наприклад, цього дивака — сімсот сорокового Астронавта. Що він там казав? Доля? Здійснена мрія? Еге ж! Під три чорти всі безглуздя!

Скрутившись калачиком в ліжку, від знемоги видавлювати сльози далі, все ще колупаюся в перегної минулих годин.

Кому весілля, а курці смерть. Навіть безсила, навіть дрімаючи, не можу забути очі напроти та вуста, котрі промовили бажані фрази.

А до того, про кохання мені співав інший. Ще й мав якісь схожі риси з Кирилом. Можливо недооцінила я того стрептизера нещасного?..

Хвилиночку! А чому оце все дійство лицемірства влаштували при цьому гостеві?! Може кусень щастя дійсно мені перепав, але в мене його забажали вкрасти?

Невже проґавила? Невже власними руками та язиком, що батогом, відгамселила дійсно своє щастя? Невже моя подруга зі своїм хлопцем спеціально розіграли все це, щоб не дати бути коханою?..

До дідька все! Рюмсати вже не кортить, а наганяти жалю до себе й завтра встигну. Краще поспати...

***

Уривки минулого вечора знов постали перед очима. І очі, ті кляті очі напроти моїх... В якийсь момент вони засміялись знов, а потім — зронили сльозу.

— Вибач мені, кохана. Я збрехав. Вона мене змушує це робити.

Він стояв, пригнічений і розчавлений посеред моєї кімнати.

Дивно, адже ми тоді говорили у вітальні, на кухні, а от до моєї кімнати вхід йому був заборонен — я не впускала сторонніх. Сон влаштовує вистави.

— Я тебе кохаю!

Припадає чолом до моїх колін, обхвачує їх своїми сильними руками, б'є поклони навколішках, просить пробачення.

Я розумію, що це просто сон. Я перетворила в ньому на айсберга. Мене ніщо тепер не змусить, ні скигляти, ні емоційно жбурляти ворогу ненависть.

Мені абсолютно байдуже тепер, настільки ревно він вилизуватиме мені ноги. Все рівно я більше не хочу його бачити. Вірно ж хотіла послати до чорта лисого, вдруге оголошуючи своє бажання йому. От тільки помилилась і не того прогнала за поріг. Може б все склалося інакше і зараз інший співав мені сонети, палко пригортав до серця. І в такому разі я б точно не сумнівалася, що це може бути невзаємно.