Сім сантиметрів

Через власні ридання не чую, що там коїться у вітальні. Але, почувши кроки за спиною, забила тривогу.

Обертаюсь — а там він. Стоїть, як завжди скрутивши кулаки у позі "готовий до бою", але крига в очах... тає.

— Уля, — тихим, не подібним на власний голос, говорить. — Ти не проблема. Ти причина!

— Нащо займати мене? Дурня всі ці ваші балачки і ви дурні! — все ще схлипуючи, намагаюсь говорити. — Йди до біса!

— Дурнею було приховувати істину. Зараз бачу — все летить шкереберть. Не цього...

— Йди до своєї мегери читати їй нотації! Нащо сюди приперся?

— Послухай, — намагається вставити слово чоловік зі сказом в очах, але йому слово не давали.

— Вимітайся з кухні! А краще забирайся з квартири!

Але він бере стілець і сідає напроти мене за стіл, зовсім не слухаючи мої накази. Замовкаю.

Бачу, що очі його, завжди мерзлі, продовжують танути. Мабуть, то марення. Температура підвищилась скоріш за все.

Та тільки подумала про температуру власного тіла, як мене перестало трясти від емоційної гойдалки, і стало тепліше, ніби хтось накинув на плечі манто.

— Я ніколи не був монстром. Я лиш хотів захищати тих, ким дорожу. Але ти вірно сказала — мене бояться.

Море моїх сліз затихло, прислухаючись до віртертої розмови. Невже вирішив мені відчинити ворота до свої душі? А там мабуть кішки скребуть і не тільки. Ну добре, нехай говорить.

— Я раніше не був таким, — його слова майже зливались з тишею. — Одна зустріч мене зробила...

— ...Холодним?

А він махає головою: "ні"... Кросворд "Кирило" я ще не розгадувала ніколи.

— Диким. Але це було умовою контракту.

Він не дивиться на мене, але мені й без цього помітно — він говорить щиро і зовсім не так, як завжди. Слова з глибин його душі. Дивно, що мені виливає свої темні води.

— Не питай якого.

— Не буду.

— Не питай!.. — набирає повітря в груди і дає мені час зітерти зайві сльози. — Скажи, твоєю ж мрією був не він, а інший чоловік?

Ніяковію від неочікуванності запитання. До чого тут це?

— Чому ти навіть собі не можеш зізнатися в тому, що..?

Він підіймається зі свого місця і стає позаду мене. А мене починають скубти внутрішні протиріччя. Кисню наче бракує. Дихати важче. Йому, начебто, також.

Як справжній лицар, Кирило подає склянку свіжої води. П'ю, захлинаючись, і повертаю назад, не насмілившись продовжити розмову.

Він порушує мовчанку першим:

— Признайся, що твоїм бажання був інший, — на вухо шепоче, трохи схилившись наді мною. — Воно виникло в момент зустрічі і відтоді не дає спокою. Воно є, але ти його якнайдалі проганяєш.

Різким рухом він відсахується від мене і стає до вікна. Його спина миловидно вписується в картину перед моїми очима.

— І він, підписавши той клятий контракт, ще до зустрічі з тобою, згодився не мати ніяких почуттів.

Знов повертається до мене лицем і тепер вже ясно бачу його тупі вилиці і широке підборіддя, сріблясті очі та масивну лінію брів, яка смикається раз у раз по різні боки.

— І тому він клянеться триматись від тебе чим далі, тим краще. Та й для чого, якщо його поведінка тільки залякує тебе?

Не здогадуюсь, що наступної митті Кирилові очі, які я завжди хотіла видряпати, стануть настільки затишними, як ця кухня. Вони, до речі, скоротили дистанцію до мене.

— А твої проблеми із серцем? Чи може виникнути серцева хвороба з нічого? Ні, аж ніяк! Бо це ж від нерозкритих почуттів. Ти тримаєш їх у собі. Але блокуєш всю силу справжнього...

Недоговорює. Непомітно для мене між моїм та його поглядом дистанція досягає не більше семи сантиметрів. Як не дивно, як не лячно, але тепер в його очах я не знайшла криги. Що її розтопило? Невже воно? Невже насправді чую всі ці слова?

— А він картає себе за те, що не може дозволити розблокувати всю її силу. Картає, але продовжує бути неподалік від неї, щоб в разі чого підстрахувати, допомогти. Хоч і знає, що він її нестерпно бісить.

Сім сантиметрів — саме стільки потрібно для... кохання. Ідеальна довжина, щоб нарешті збагнути всю правду і розмочити давно зачерствівший хліб.

— Так, — шепочу посохлими губами відверто про найпотаємніше. — Вона про нього мріяла, але не дозволила цьому безчинству...

— Що ти наговорив їй?! — залетіла стерва та зламала діалог.

Він піднявся, а я боялася, що діалог, як старий годинник, вже не полагодити. Продовження доведеться вигадати самостійно.