Чотири дзвінка

— Ну тоді зачини звіра в своїй кімнаті і не випускай, щоб не лякав мене зайвий раз!

Гаркнула, краще собаки, бо мені вже не вистачало повітря, а вони ще стирчали поряд і видихали зайвий вуглекислий газ.

— Ну то якщо буде тобі зле — навіть не клич! — стрепенулась Емма, миттєво смикнувши за тулуб свого красеня.

Ти диви, роз'єрипенилась як! Утім моє звернення було призначене саме ворогу, і ніяк не стосувалося подруги. Попала під гарячу руку. Чи їй не зрозуміло?

Та хай біжить зі своїм милолицим наразі! Чи так, чи інак, але згодом помиримось.

Коли минула година і я заспокоїлась без заспокійливих, а лишень за допомогою їжі — знову спробувала вмоститись для подальшого комфортного відпочинку. Все одно, крім лежання не можна нічим зайнятись — це моя обіцянка самій собі з учора.

Однак неприємний осад лишився тіпати емоційний стан, раз за разом вискубуючи залишки дратування.

Тепер і влягтися не можу! І цукерка не смачна, і ковдра важка, і сорочка ця мереживна віддає холодом. До речі, їй вже не перший рік — треба оновити гардероб.

Думка про придбання нової сорочки для сну або ж піжами, бажано велюрової, втішила. Здається, стало краще. Ну можна й подрімати...

***

...От тобі віз і перевіз! Чому дверний дзвінок пілікає поночі? Кому там спало на думку прикласти пальця до вхідних дверей о п'ятій ранку першого січня? Вже двічі чортовий "дзелень" скрекоче, розхитуючи мою нервову систему.

Як дам комусь зараз прочухана, то й зубів не визбирає! Лечу на крилах гніву, мало не спотикаючись, цього разу не забувши накинути на плечі халат. І найголовніше, ніхто, крім мене, ніби не чує цього і не летить, стрімголов відчинити! Поснули чи що?

— Іду вже! І-ду-у! — не витримую четвертого тарахкотіння і гукаю до непроханих гостей.

Якщо вирішили потурбувати, то ж — майте терпіння! Ще один дзвінок і...!

Не тямлячи себе від неспокою, відчиняю вхідні двері. На прогіні чекає хлопець.

— Замовлення прибуло! — радісно повідомляє, посвітивши рядом білесеньких зубів.

Отже кур'єр. Отже не припинили мене злити ці двоє. Тишком-нишком замовили щось та зайнялись чимось іншим. А квапитись до порогу ніхто і не збирається!

— І що там у вас? — питаю, сама думаючи, може б то собі замовлення забрати, якщо там щось смачне?

— Мрію замовляли?

— Якщо це така назва піци, то можливо, — спокусилась думкою. — Чи маєте на увазі кухонний комбайн? Ймовірно, це для...

— Ні, мова йде про твою мрію, кохана, — обірвав на пів слові кур'єр, затримуючи двері своїм плечем та не дозволяючи їх зачинити. — Я бажання номер сімсот сорок. Ти мене загадала рівно опівночі.

Відверто кажучи, я збиралась просто зачинити двері і піти спати. Така собі помста подрузі за присутність Кирила — не отримати і не сповістити про доставку чогось там. Але посмішка молодого хлопця, його слова та рішуче наближення до мене, онімілої, — дезорієнтувало. Аж жаром сипонуло, чесне слово!