Третій зайвий

Невдале святкування закінчилось для мене через хвилин двадцять, коли змогла дійти до своєї кімнати і влягтися в тепле ліжечко. Цього разу без допомоги того клятого Кирила.

Всі інші ще залишались у вітальні смакувати своїми порціями салатів та закусок. Хоча інцедент відбив в них бажання надмірно радіти, але жарти все ж таки долітали до моїх вух. Нехай сміються — не люблю засинати у тиші...

***

Звук гучного падіння чогось твердого за стінкою, зненацька витяг мене клинцем зі сну. І що ж за причина того гуркіту?

Прислухалась — наче повисла тиша. Навіть з вітальні не чутно ніякої метушні.

Котра година? Дисплей мобільного показує напів четверту ранку. Іринка з Олегом повинні вже піти до себе — їх квартира у домі напроти. Та й того триклятого Кирила не має бути й духу.

Ото біда — сон, як рукою зняло. Аж злитись хочеться від цього. Не витрачати ж час марно — піду щось поїсти пошукаю, бо живіт жалібно стогне. Вчора готували скільки всього, а я й продегустувати на встигла!

Навмання пробираюсь на кухню скрізь темінь. Зо хвилини намацую вмикач на стіні і плетусь цілеспрямовано до холодильника. Він рівно по курсу. Для горнятка кави ще рано, а от компотиком запити холодець та салат "Цезар" було б добре.

— А може по келиху шампанського?

— Ай! — через переляк летить скрізь пальці тарілка із салатом.

От же гнат безп'ятий! І на гадку не спадало, що у кутку за столом причаївся той гад. Ще й світить своєю напівоголенністю!

— Ти що тут робиш?! Не пора б тобі додому?

— А може я хочу цю квартиру зробити своїм домом, — пафосно надпиває кілька ковтків шипучої рідини.

Та щоб йому кольки, мов у немовляти, спати заважали! Куди Емма дивиться, що залишила його на ніч і ще дозволяє випивати на кухні при вимкненому світлі?

— Це у вас ігри такі з Еммою? На неї чекаєш? — соромлюсь від однієї непристойної думки.

— Ні, просто полюбляю затемно розпивати спиртні напої наодинці. Та я тут подумав... Може складеш компанію? Ти сьогодні мало випила.

Йолоп нещасний! Ще й насміхається з мене! Та щоб йому всі зуби вибило, якими він освітлює зараз всю кухню! Ще й м'язи свої напрягає. Он як файно вени на руках повискакували...

От, чорт! Щось задивилась на нього. Навіть огризатися не стала, а лиш остовб'яніла, задивившись.

— Чого так витріщилась? Голих чоловічих торсів ніколи не бачала? — розтяжно регоче й робить ще один ковток.

Досить смаковито робить, до речі. Й такі рухи в нього грайливі...

— Ще чого! Хто-хто, а ти мене точно причарувати ніколи не зможеш! — опираюся, згадуючи про розбиту тарілку і їжу навколо неї, яку треба прибрати. 

— Почнімо з того, що ніхто причаровувати тебе й не збирався. А от щодо тебе маю сумніви.

— Не верзи дурниць! — відбиваю словесний удар, вже нахилившись низенько, аби очі подалі від нього сховати й збираючи розбиті частки.

— А хто ж тоді світить своєю напівпрозорою нічною сорочкою, ще й короткою до того ж, перед зайнятим чоловіком? Твоя дупка не ліхтар.

Випиває остані краплі з келиху й далі регоче, а моє обличчя червоніє.

Йой, як соромно! Забула ж, що лишень в сорочці вийшла з кімнати і навіть халатик не вдягнула!

— Та годі корчити з себе святу. До того ж я тебе не роздивлявся, — говорить, вже виходячи з-за столу.

Але червоніти і далі маю за що, бо він також не ліпше закутан. З одягу на ньому лише рушник. Мій, крім того!!!

— А хто тобі дозволив чужі речі брати?! — забуваю про сором і йду в наступ.

— Вибач, не знав, що він твій. Віддати?

Безсоромний Кирило впевненими рухами розпахує рушник, що тримається на стегах.

— Стій! Ні, ні, — зупиняю, вже червоною, мов рачиця. — Потім повернеш.

— Точно? Можу і зараз. Знаєш, не люблю бути боржником.

А він все регоче, вже оголивши ліве стегно, змушуючи мої щоки пломеніти ще яскравіше. 

— Та щоб тебе, ідоляку, в пекло скоріше забрали!!!

От ще мені, бабій з волохатими ногами! Не втрачає хвилини, щоб познущатися. Зовсім немає совісті!

А ні — зав'язує рушник, як і до цього. Ну отже, не такий і пустоголовий. Чіплятись не стане, бо ж за стіною має дівчину. А щодо мене...

Не така вже й кам'яна, виявляється. Десь глибоко в мені щось аж закипіло. Гладка шкіра на його торсі так і привертає погляд... Е ні! Не вистачало ще бісики пускати своєму ворогу!

— Що це за пізні теревені? — в дверях непомітно з'явилась Емма.

Ой як незручно! Ще пояснювати неймовірний збіг обставин доведеться.

— Де ти зник, любий? І чого ти тут з нею?

— Ти заснула, люба, а я прийняв душ і вирішив покінчити із залишки шампанського, — змієм обвиває її за плечі.

Ну то й годі плекати марних сподівань, дурепо! Допіру подруга, що увірвалась, здавалась третьою зайвою на кухні, але ні — насправді зайвою була тут лише я. Одні фіалки в голові — що ще скажеш.

— І з нею пив оце?! — подруга зирка з-під лоба на мене, ніби щось підозрюючи. — Їй же не можна пити!

— Ні, він був сам. Я прокинулась і захотілось попоїсти смачненького, — вигороджую себе, вже приготувавшись до наступного звинувачення. — А він тут сидить, король диких джунглів! Чого це взагалі він тут розсівся? Мав же наче лише свято зустріти і згодом піти.

— Так я і піду згодом. Трохи пізніше, щоправда.

— Він залишиться поки що в нас, — поділилась новиною моя коліжанка. — Від учора в тебе стався напад стенокардії, потім втрата свідомості. З тобою явно не все добре. На всяк випадок допомога не завадить і тому він ще тут.

— Це щоб мене вже точно кондратій схопив і я не мучалась?! — мої слова, як і очі, були спрямовані на далекі та морозні зорі.

Емма досконало знала, що я не терпіла, коли той залишався в нашій квартирі довше, ніж на кілька годин. Ще й чортів юродивець міг розтягнути гостини на добу чи більше. Вони тоді вдвох зачинялись в кімнаті Емми, а я себе відчувала третьою зайвою, як от зараз. Хоча, насправді, третім зайвим був завжди саме він — ми з Еммою винаймали квартиру вдвох і перебувати в ній довгий час маємо право лише ми.