Дві зірки

Найбільше в житті мені не подобалось запізнюватись, вживати алкоголь і Кирилло — хлопець моєї подруги Емми. Ненавиджу це ім'я!

І ось, за перші п'ять хвилин нового року всі три пункти вирішили зібратись докупи і добряче понервувати мене: через пошуки зниклої кулькової ручки я запізнилась вчасно написати бажання, тому воно було сформульовано вкрай безглуздо; я попереджала друзів, що вранці через напад стенокардії приймала нітрогліцерин, який не поєднуються зі спиртним, але вони мене переконали, що золу спаленого аркуша паперу з написаним бажанням в новорічну ніч треба неодмінно втопити в шампанському та випити його і жодні альтернативи не підлягають розгляду та й дія моїх ліків вже давно пройшла; втративши свідомість, внаслідок вживання цілого келиха алкоголю, мене спіймали за талію саме руки Кирилла...

— Ото ще закрутила веремію! Ти ба яка ніжна! — голос Марти дістане навіть з того світу. — В ступі не втовкну, вона що натщесерце пийнула?

— Та тихше тобі, навіжена. Он — відкрило оченята, наше чудо.

Вологі та прохолодні руки Емми потерали мою потилицю, лоба та шию, а вона сама нависла наді мною, лежачою на підлозі. Як і її хлопець.

Дві ясні зірки його очей вдарили крижаною прохолодою значно відчутніше, ніж вода з рук його дівчини. Так близько від нього я ще ніколи не була. Виявляється, бути поруч з ним ще неприємніше, аніж думати про нього.

— Ну що там, Еммо? — ніяк не вгамовувалась темноволоса Марта, заглядаючи позаду. — Вдається щось нашаманити?

О так, Емма виділялась поміж нас своєю схильністю до занять езотерики різного напрямку. Любителька містичних історій та чудотворних заговорів, вона будь-якої митті могла збентежити будь-кого зненацькою фразою: "а ви знаєте, що сьогодні!.." Продовження могло бути різним, від запропонування дивитися зі свічками в дзеркало, до розповідей про привидів.

Саме вона й стала ініціатором сьогоднішнього ритуалу із загадуванням бажання. А зараз дівчина, з яскравим червоним кольором волосся, в який її фарбувала два тижні тому саме я, шепотіла шось собі під носа й хлюпала на мене водичкою.

Та й нашатирного спирту не треба! Мені і без нього вже було значно краще й очі широво відкрились, а тіло знов навчилось ворушитись. І все завдяки Кирилу.

— Виспалась? — нарешті вмикається звук її голосу, котрий звертається до мене, а потім до Олега. — Допоможи їй піднятись, будь-ласка.

Але першим торкнувся мене рукою Кирило. Ти ба, який чуйний рятівник! Від одного його дотику мороз пробирає по моїй спині.

Коли Емма нас познайомила вперше, приблизно десять місяців тому, — реакція мого організму була подібною. Навіть представитися йому тоді не змогла, бо від одного погляду в його світлі очі, закляк язик і мозок перемерз, відмовляючись щось думати.

Ці очі я поровнювала з кригою, а втім, як і його самого, зважаючи на норовливий та сварливий характер. Хлопець вивликав якусь небезпеку на рівні почуттів, тому я трималася від нього подалі. Для Емми, звичайно, це було навпаки магнетично. Та й взагалі дівчина повсяк час занадто його розхвалювала.

Марта з Олегом, можливо й не одразу, але значно швидко знайшли спільну мову з ним. Лиш я сиділа, як наче у сливах, коли ми з ним опинялись в одній кімнаті.

Мовчазний, завжди серйозний або ж навіть насуплений, він часто проявляв своє незадоволення будь чим і виділявся грубістю. В поєданні із зовнішністю доволі широкоплечого та високого блондина, він нагадував шось середнє між бандитом та боксером, а часом був сердитим директором школи, спостережливий погляду якого здибається з твоїм та відіб'є всіляке бажання вткнути якусь навіть найневиннішу витівку.

"З таким краще не мати жодної справи, бо це може загрожувати вашому життю": чомусь було таким моє ставлення до нього після знайомства. Шкода, що не озвучила ті думки одразу, а лиш після однієї вкрай неприємної ситуації, котра підтвердила мої підозри...

— Краще? — наганяє його морозний низький голос бажання відштовхнутися подалі.

Сідяю на м'ягкий диван, але не відпускає відчуття, ніби в тіло впиваються крижані бурульки.

Не щиро киваю, хоча вже у змозі говорити. Просто не хочу. Єдине, що хочеться — щоб від забрав від мене свої руки і відійшов якомога далі.

Радію, коли саме це він і робить і серце потроху розтоплюється, забуваючи погляд крижаних зірок розміром з око.

Прохала ж Емму не приводити його додому хоча б в новорічну ніч, та й взагалі підмовляла не раз розглянути інших кандидатів на роль її судженого — так ні, не слухається, хоч і бачу наскрізь, що має на нього образи і насправді не кохають його її очі. Одне не ясно, навіщо вони і досі вдають із себе закохану пару?