Одна секунда

— Пора! Приготувались!

Відкоркована пробка гучно відскочила від пляшки шампанського у напрямку стелі. Пальці Марти не встигли її стримати, але у присутніх, окрім Кирила, це лише викликало радісний сміх. В мене ж ледь олівець не вистрибнув з рук! Хоча в ідеалі мала б бути ручка, але вона, зрадниця, десь не заплановано поділась.

Недозрілі ж патісони, знов збив з пантелику святковий ґвалт!

— Швидше підносьте келихи! Олежко, дай дівчаткам вогнику! — вправно роздавала накази Марта, щедро розливаючи звільнені потоки пінки.

О, вона вміла керувати — не даремно ж отримала посаду начальниці відділу управління в престижній будівельній корпорації. Її чоловік Олег, з яким вони побралися пів року тому, також дозволяв їй командувати собою, що й додало запальній брюнеточці тисячі діжок впевненності у собі.

Ех, кожній би такого чоловіка, котрий був непроти розкрити внутрішній потенціал своєї обраниці.

— Уля, не спи! Згортай той папірчик і дозволь його спалити! — простягнула командирша свою руку в мій бік, передаючи наповнений вщерть келих.

Часу дійсно обмаль, а я лиш встигла написати нашвидкоруч декілька слів. Скільки створювала в голові ідеальні словосполучення, але саме в цю мить всі вони забулись, а написалось щось абсурдно-каламутне! Може не треба все це?..

Вогник Олегової запальнички спалахнув під моїм носом. Пізно... Ну й так зійде!

Зображення годинника в телевізорі зробило дванадцятий удар і намальовані феєрверки вже розсипались по масивному екрані, в той час, як десь за вікном квартири пролунали десятки справжніх. Келихи моїх друзів зустрілись з моїм. Усміхненні оточуючі нагадали мені ці самі феєрверки — такі ж гучні та прагнуть заполонити собою весь простір.

Блідий і аби-як попало згорнутий аркуш паперу в одну секунду загорівся синьо-помаранчевим кольором. Красиво не дивлячись на сенс дурнуватої затії. Але нічого не вийде. Не вірю я в нісенітниці!

Друзі вже встигли випити вміст склянок на ніжках, а я лиш тільки відпустила свою, так би мовити, мрію на дно з шипучою рідиною. Клаптик паперу навіть не згорів повністю. То ж все було марно? Так і знала.

— І чого ти чекаєш, Уляно? Наступного року? Звичайно трохи неприємно пити ці залишки спаленої макулатури, але ж це твоє бажання — заради нього можна! — зліва задзвенів голос Емми, нагадуючи, що я маю не лише дивитися на танці золи поміж бульбашок, але й осушити скляний келих.

Все-таки, не звижаючи на супротив смакових рецепторів та критику здорового глузду, прикладаю зусиль і видудлюю всю рідину до дна без зупинки.

Ось так за одну секунду встигла проковтнути сяк-так склеїну мрію, в здійснення якої не вірю, і... втратити координацію.

В голові запоморочилось, а в очах раптово вимкнули світло. Останне, що я відчула — це холодні руки, які міцно вхопили мій стан та утримали у відносно вертикальному положені...